Боротьба українського народу в драмі Івана Кочерги «Свіччине весілля»
Київські ремісники повстали не одразу, як говорить Іван Свічка, « не кулаком, а правдою хотів я перше наше право довести», Але в умовах, коли постійно принижується людська гідність, нехтується духовність, віра й мораль, потрібна збройна боротьба. За волю й правду треба боротися. Можливо, волелюбні кияни приречені, але, як стверджує Свічка, «… Для вільного народу колись зоря займеться світова». З-поміж людей, які присягаються бути братами «на все життя» «у праці і борні», немає зрадників. Свічка, якому в обмін на його життя пропонують віддати князівську грамоту про скасування заборони на світло, відмовляється це зробити. Він знає, які надії покладав народ на оту «примару золоту», «боровся, як за правду», Воєвода востаннє запитує Свічку: «Мовчиш? Не хочеш зрадити?». Свічка обирає смерть. Життя, куплене ціною зради своїх товаришів, не приваблює його. На це не може спокуситися справжня людина, бо тільки той, хто спроможний поступитися особистим в ім’я спасіння власного народу, живе на світі недаремно. Цю думку Кочерга стверджує й розповіддю про сліпого золотаря Передерія, який, гинучи в бою за загальну справу, вперше почуває себе щасливим і ніби прозріває.
Одним з найпоетичніших у драмі є образ коханої дівчини Свічки – Меланки. Цим образом Іван Кочерга по праву пишається, вважаючи його створення «кращим ділом свого літературного життя».
Характер цілісний, індивідуально-неповторний, у якому органічно поєднується рідкісна краса, високі моральні цінності й виняткова мужність. Меланка водночас не створює враження надприродної людини. Цілком земна, звичайна дівчина – лагідна, ніжна, лірична. Але вона здатна на героїчний вчинок. Відчайдушно намагаючись врятувати коханого, Меланка з неймовірними труднощами в сльоту й непогоду проносить тремтливий вогник свічки по київських узвозах та горах. Дівчина гине. Проте. Немов із цього беззахисного вогника, що його так оберігала Меланка, займається народне повстання. Трагічна смерть дівчини обурює киян, і вони на чолі з Іваном Свічкою стають до борні за волю. Образ Меланки, як пояснював драматург, є «поетичним символом України, що «з пітьми віків та через стільки бур» пронесла незгасним живий вогник своєї волі й культури. Образ України – волелюбної, нескореної, героїчної – уособлюють й інші персонажі драми, змальовані Іваном Кочергою правдиво й вражаюче переконливо. Дослідниця творчості Івана Кочерги С. Голубєва стверджує: «Творчий досвід Івана Кочерги повчальний. Він свідчить, що можна примусити звучати свіжо навіть дуже далекі від нас події, вся справа в умінні опоетизувати матеріал, подати його так, щоб він звучав, по-перше, по-сучасному, а по-друге, набув своєрідних художніх форм. Тоді твір витримає будь-який іспит часом. Прикладом тому є «Свіччине весілля».
З цим важко не погодитись. Повернувшись до історії, письменник своїм твором на повну міць таланту сказав гостросучасне слово.
Одним з найпоетичніших у драмі є образ коханої дівчини Свічки – Меланки. Цим образом Іван Кочерга по праву пишається, вважаючи його створення «кращим ділом свого літературного життя».
Характер цілісний, індивідуально-неповторний, у якому органічно поєднується рідкісна краса, високі моральні цінності й виняткова мужність. Меланка водночас не створює враження надприродної людини. Цілком земна, звичайна дівчина – лагідна, ніжна, лірична. Але вона здатна на героїчний вчинок. Відчайдушно намагаючись врятувати коханого, Меланка з неймовірними труднощами в сльоту й непогоду проносить тремтливий вогник свічки по київських узвозах та горах. Дівчина гине. Проте. Немов із цього беззахисного вогника, що його так оберігала Меланка, займається народне повстання. Трагічна смерть дівчини обурює киян, і вони на чолі з Іваном Свічкою стають до борні за волю. Образ Меланки, як пояснював драматург, є «поетичним символом України, що «з пітьми віків та через стільки бур» пронесла незгасним живий вогник своєї волі й культури. Образ України – волелюбної, нескореної, героїчної – уособлюють й інші персонажі драми, змальовані Іваном Кочергою правдиво й вражаюче переконливо. Дослідниця творчості Івана Кочерги С. Голубєва стверджує: «Творчий досвід Івана Кочерги повчальний. Він свідчить, що можна примусити звучати свіжо навіть дуже далекі від нас події, вся справа в умінні опоетизувати матеріал, подати його так, щоб він звучав, по-перше, по-сучасному, а по-друге, набув своєрідних художніх форм. Тоді твір витримає будь-який іспит часом. Прикладом тому є «Свіччине весілля».
З цим важко не погодитись. Повернувшись до історії, письменник своїм твором на повну міць таланту сказав гостросучасне слово.
