Майстерне відображення широких просторів рідної землі в поетичних творах „Гаї шумлять”, „Де тополя росте” - варіант 3

Павло Григорович Тичина був щедро обдарованою людиною. Не тільки писав вірші, а й гарно малював, добре знався на музиці, вправно грав на багатьох інструментах, чудово співав. І це вплинуло на його поетичні твори: вони дуже музичні, несуть в собі багато світла, тепла, яскравих барв.

Поет дуже любив природу, тонко відчував її красу. Шелест трав і злаків, шум дерев, плюскіт річкових хвильок, спів і крик птахів, голос тварин звучали для нього, як музика. Цю музику природи можна відчути, читаючи вірші Павла Тичини.

У поезії „Де тополя росте” автор із замилуванням і надзвичайною любов'ю зображує літню пору, яка асоціюється з житнім полем:

  Шумить жито, співа,

  Заохочує жить.

  Вітерець повіва,

  Жито хилить, п'янить...

Ліричний герой розмовляє з природою, яка торкає його душу:

   Жито шепче мені

   Як привільно навкруг,

   І тремтить вдалині

   Й потопа виднокруг...

Надзвичайною музичністю пронизана поезія „Гаї шумлять...” Розповідаючи про шум гаю та шелест трав, автор використовує прийом звукопису, що допомагає змалювати ці явища природи.

   Гей, дзвін гуде —

   Іздалеку.

   Думки пряде —

   Над нивами.

Таким образним висловом поет передає ледь помітне тремтіння повітря в спеку.

Загалом вся поезія „Гаї шумлять” пройнята величезною радістю та оптимізмом.

  Я йду, іду —

  Зворушений.

   Когось все жду —

   Співаючи.

   Співаючи-кохаючи.

   Під тихий шепіт трав

   голублячий.

Справедливо було б сказати, що у своїх твора Павло Тичина виразно, барвисто, наче малюючи словами, зобразив краєвиди рідної природи і разом з тим „озвучив” їх.