"Тарасова ніч" аналіз

“Тарасова ніч” аналіз вірша Шевченка – тема, ідея, жанр, художні засоби, ідейно-художній зміст, композиція.

“Тарасова ніч” Шевченко аналіз

Рік написання – 1838

Жанр “Тарасова ніч”: історична поема.

Тема “Тарасова ніч”: зображення боротьби українського козацтва з польськими загарбниками; змалювання ночі розгрому армії польського воєначальника Конецпольського під час антишляхетського повстання 1630 р., очоленого гетьманом Тарасом Федоровичем (Трясилом).

Ідея “Тарасова ніч”: возвеличення мужності, героїзму, цілеспрямованості, наполегливої віри в перемогу козаків на чолі з гетьманом Трясилом; засудження жорстокості, жадібності ляхів, які полонили український народ, позбавляючи його навіть віри християнської.

Основна думка: наш народ завжди буде пам’ятати і шанувати своїх оборонців, їх подвиги; тих, хто визволяв їх від рабства і поневолення.

Художні засоби “Тарасова ніч”

Порівняння: кругом хлопці та дівчата, як мак процвітає; козаки, як та хмара, ляхів обступали.

Уособлення: лихо сміється; зажурилась Україна, зажурилась, заплакала; мовчать гори, грає море, могили сумують; ніч-матидасть пораду; лягло сонце за горою.

Епітет: тії ночі кривавої, козацькії діти

Метафора: заплаче серденько.

Синекдоха: козачество = червоні жупани.

Гипербола: чи затопило синє море твої гори; од Лимана до Трубайла трупом поле крилось.

Риторичне звернення: Грай же, море, мовчіть, гори, / Гуляй, буйний, полем — / Плачте, діти козацькії, / Така ваша
доля! »

Анафора: Нехай собі бенкетують, / Нехай на здоров’я! / Нехай,
кляті, бенкетують.

Композиція “Тарасова ніч”

Події у творі перемежовуються у двох часових площинах — сучасній (спів кобзаря) і минулій (боротьба українського народу з ляхами).

Співаючи, кобзар розповідає про лихо, яке огорнуло Україну, коли польська шляхта заполонила рідний край і намагалася перетворити народ у рабів, позбавляючи його навіть віри християнської.

«Тарасова ніч» — це історична пісня про далеке героїчне минуле, про перемогу козаків під проводом Трясила над ворогом. Тому народ і уславлює вірних захисників неньки України, завдяки яким має волю, віру і щастя.

Історія написання “Тарасова ніч”

У Санкт-Петербурзі 6 листопада 1838 р. Т. Шевченко написав твір «Тарасова ніч». З-посеред безстрашних ватажків селянсько-козацьких повстань кінця XVI ст. — Тараса Федоровича (Трясила), Павла Павлюка (Бута), Северина Наливайка, Якова Остряниці — першого з них Великий Кобзар оспівав особливо натхненно. В основу згаданого твору покладена історична подія — перемога козаків над військом польської шляхти у 1630 р. під Переяславом.

Ідейно-художній аналіз поеми «Тарасова ніч» Т. Шевченка

Наскрізний образ твору — кобзар, який оспівує минулі перемоги козаків над москалями, татарами, турками і ляхами, і в піснях почуття гордості за звитяжну славу предків переплітаються з журбою:

Була колись гетьманщина,
Та вже не вернеться.

Народний співець Шевченко у своєму творі закликає українців «тієї слави козацької» повік не забути і гартувати себе до боротьби проти сучасних орд колонізаторів, отих «поганців», що запанували над «дітьми козацькими». Мотив «годі журитися» та заклик «покепкувати з вороженьків» надають оптимістичного звучання поемі, кличуть до лав нових лицарів національно-визвольної боротьби. Автор радіє перемозі запорожців, називає гетьмана Тараса Федоровича сизим орлом, що взявся «віру рятувати». Та водночас Шевченко й сумує, бо тепер над внуками Трясила, «над дітьми козацькими поганці панують». Разом з Тарасом-козаком Тарас-поет обливається «гіркими сльозами», тому що Україна стоптана ворогами.

Була колись козацькая
І слава, і воля,
Слава сяє, а воленьку
Спіткала недоля.

Історичні рани України ятрили серце молодого Тараса, яке змалку палало незрадливою любов’ю до рідного краю. У поемі «Тарасова ніч» автор викриває тих, хто знищив гетьманщину — форму правління української державності. Це «москалі, орда, ляхи». Але вона не зникла — саме завдяки Шевченкові відновилася історична пам’ять народу:

Де поділось козачество,
Червоні жупани?
Де поділась доля-воля,
Бунчуки? Гетьмани?

Славне минуле вітчизни поет зіставляє з ганебним під’яремним станом України в XIX ст. Через осмислення історичної долі України автор нагадує читачам про потребу власного державного устрою.

На думку відомого літературознавця І. Дзюби, Шевченко «в минулому шукає традиції волі й героїзму, щоб знайти надію, приклад, силу для боротьби за нову Україну…»

Образ ночі в поезії — символ суспільного мороку. Світанку народові нема, та оскільки в цій ночі засвітив місяць і «зірки засіяли», то зміст поеми настроює на оптимізм долі народу в майбутньому, бо все ж місяць і зірки є джерелом світла, а не мороку. Пригадується тут народне прислів’я: «Місяць — козацьке сонце». У поемі з народних споконвічних джерел море — синє, орел —сизий, хмари — темні, ворон — чорний. Важливе місце займає також образ могили — це символ минулого, України. Так через зображення минулого українці краще розуміли сучасне.