"Човен" Іван Франко вірш
“Човен” Франко
Рік написання – 13 червня 1880
Хвиля радісно плюскоче та леститься до човна,
Мов дитя, цікава, шепче і розпитує вона:
«Хто ти, човне? Що ти, човне? Відки і куди пливеш?
І за чим туди шукаєш? Що пробув? Чого ще ждеш?»
І повзе ліниво човен, і воркоче, і бурчить:
«Відки взявся я – не знаю; чим прийдеться закінчить
Біг мій вічний – тож не знаю. Хвиля носить, буря рве,
Скали грозять, надять-просять к собі береги мене.
Хвилі – то життя, то гріб мій, пестощі і смерть моя;
Понад власним гробом вічно ховзаюсь тривожно я.
Поти лиш живу правдиво, поки гріб той підо мнов:
Вітер гонить, хвиля ломить – і я вже на дно пішов.
Що ж тут думать, що тужити, що питатися про ціль?
Нині жити, завтра гнити, нині страх, а завтра біль
Кажуть, що природа-мати нас держить, як їй там тре,
А в кінці мене цілого знов для себе відбере.
Що ж тут думати? Тримає, то тримає, а візьме,
То візьме – ні в сім, ні в тому не питатиме мене.
Непогідний, несвобідний день мій, вік мій: жий чи гинь –
Все одно! Шукати цілі? Вік борись, плисти не кинь!»
Хвиля весело плюскоче та леститься до човна,
Ніжна, мов дитина, шепче і пришіптує вона:
«Човне-брате, втіх шукати серед смерті, верх могил –
Се ж не горе! Глянь на море, кілько тут несесь вітрил!
Не один втонув тут човен, та не кождий же втонув;
Хоч би й дев’ять не вернуло, то десятий повернув
І дійшов же до пристані. Та ніде той не дійде,
Хто не має цілі. Човне, як пливеш, то знай же, де!
Таж не все бурхає море, тихеє бува частіш.
Таж і в бурю не всі човни гинуть – тим ся ти потіш!
А хто знає, може, в бурю іменно спасешся ти?
Може, іменно тобі ся вдасть до цілі доплисти!»
У вірші Франка, образ човна – це символ людського життя, яке завжди неначе перебуває на межі між світлом і темрявою, буттям та небуттям (смертю). І це вже справа самого човна: чи він буде чимдуж веслувати до берега життя, чи дозволить, щоб хвилі буденності віднесли його у світ небуття.
Ототожнення образу-тотему води зі світовим життям-буттям спонукає І. Франка до осмислення місця людини серед цього світового простору. Власне людини, а не людства загалом, тобто сенс життя кожної окремої індивідуальної особистості. Прикметно, що перша назва поезії звучала “Вічні питання” (надрукована 1881 року в журналі “Світ”). Ці “вічні питання” намагаються з’ясувати між собою у формі діалогу два олюднені герої вірша – хвиля і човен. Формулювання онтологічних питань автор вклав в уста хвилі:
Хвиля радісно плюскоче та леститься до човна,
Мов дитя, цікава, шепче і розпитує вона:
“Хто ти, човне? Що ти, човне? Відки і куди пливеш?
І за чим туди шукаєш? Що пробув? Чого ще ждеш?”
Життя ніби само спонукає людину замислитися над своїм існуванням. Подібні питання повинна поставити перед собою кожна особа, аби визначити своє власне місце під сонцем. На “плюскотіння” хвилі човен “повзе ліниво”, “і воркоче, і бурчить”. У його відповідях відчувається зневіра, байдужість до світу і до самого себе. Човен не хоче боротися, шукати цілі, радше, пустив би усе за течією, а там куди його вже занесе хвиля – чи до берега мертвих, чи підніме у світі живих. Човен, який тоне, сподівається на вирок долі без його участі, адже він втомився, бо життя вже достатньо метало між двома берегами:
Що ж тут думати? Тримає, то тримає, а візьме, То візьме – ні в сім, ні в тому не питатиме мене.
Непогідний, несвобідний день мій, вік мій: жий чи гинь –
Все одно! Шукати цілі? Вік борись, плисти не кинь!
Твір сприймається як оригінальне відображення динамічного пошуку відповідей на вічні і животрепетні питання”. Цікаво, що власне хвиля як уособлення життєвого шляху підказує своєму співрозмовникові: “Та ніде той не дійде, хто не має цілі. Човне, як пливеш, то знай же, де!”.
Життя набуває змісту лише тоді, коли людина має у ньому ціль, і таки можна не втонути в життєвих водах, якщо наполегливо прямувати до здійснення поставленої мети. Її досягнення дасть підставу відчути себе особистістю, принесе моральну, естетичну, можливо, і фізичну насолоду. А головне – створить гармонію в душі.
Аналіз вірша “Човен” Івана Франка Ви можете додати через форму коментарів, щоб допомогти своїм одноліткам.
