Життя Тараса Шевченка — подвиг
Я часто замислююсь, чи може людина жити без мистецтва, без літератури, без пісні? Думаю, ні. Ким би вона не була, людина не може існувати без спілкування зі світом прекрасного. Багато митців, які своїм талантом зворушили людські серця, не дають нам цього зробити.
Безсмертне ім’я Тараса Шевченка та його твори ось уже скільки років живуть у серцях народу, в його мріях і сподіваннях, пробуджуючи щирі й благородні почуття.
Поет вийшов з народу, бачив його тяжке життя, гіркі сльози. Ці сльози сповнювали серце письменника ненавистю до гнобителів. Разом з тим, він безмежно любив свою Батьківщину, свою Україну, любив її народ і, дивлячись на його страждання, не міг мовчати.
Все життя Тараса — це боротьба за кращу долю народу, за те, щоб показати йому шлях до світлого майбутнього, допомогти повірити в свої сили, запалити в ньому вогонь ненависті до пригноблювачів.
Два генії мала Україна — пісню і поета Шевченка, рівного якому в історії духовності важко знайти. Він дорого заплатив за своє безсмертя. Доля з лишком відпустила йому страждань. Та він завжди лишався вірним своїй рідній Україні. Шевченко знав її минуле, бачив сучасне, і йому було гірко від того, що бачив.
Незважаючи на тяжку долю, на все, що довелося поетові побачити і пережити, ніколи Шевченка не залишала надія на краще. Його поезія — це відгомін життя, а його життя — це подвиг. Кайдани рабства розпалися, люди зітхнули вільніше. І велика заслуга в цьому нашого великого поета.
Безсмертне ім’я Тараса Шевченка та його твори ось уже скільки років живуть у серцях народу, в його мріях і сподіваннях, пробуджуючи щирі й благородні почуття.
Поет вийшов з народу, бачив його тяжке життя, гіркі сльози. Ці сльози сповнювали серце письменника ненавистю до гнобителів. Разом з тим, він безмежно любив свою Батьківщину, свою Україну, любив її народ і, дивлячись на його страждання, не міг мовчати.
Все життя Тараса — це боротьба за кращу долю народу, за те, щоб показати йому шлях до світлого майбутнього, допомогти повірити в свої сили, запалити в ньому вогонь ненависті до пригноблювачів.
Два генії мала Україна — пісню і поета Шевченка, рівного якому в історії духовності важко знайти. Він дорого заплатив за своє безсмертя. Доля з лишком відпустила йому страждань. Та він завжди лишався вірним своїй рідній Україні. Шевченко знав її минуле, бачив сучасне, і йому було гірко від того, що бачив.
Незважаючи на тяжку долю, на все, що довелося поетові побачити і пережити, ніколи Шевченка не залишала надія на краще. Його поезія — це відгомін життя, а його життя — це подвиг. Кайдани рабства розпалися, люди зітхнули вільніше. І велика заслуга в цьому нашого великого поета.
