Михайлик – душа народу
Повість М. Стельмаха «Гуси-лебеді летять…» здається мені чарівною казкою дитинства, яка народилася з народних оповідань, повних дива і чаклунства. В образі головного героя повісті Михайлика письменник втілив свої особисті дитячі враження та відкриття, які подалі стали основою його мистецького натхнення, а описуючі дитинство Михайлика він ярко виписав звичаї та традиції українського народу.
Твір М. Стельмаха знайомить нас з багатьма діючими особами, але, на мій погляд, головним героєм повісті є навіть не Михайлик, а оточуюча його природа, її дивний світ. Це саме ті «гуси-лебеді», яки назавжди залишилися в душі і серці майбутнього письменника. У повісті красі природи підкорені все персонажі: це і дід Дем’ян, який розповідає, що саме лебеді приносять на своїх крилах життя і весну, а сонце невдовзі відімкне після зими землю своїми золотими ключами; це й мати, яка довіряє рідній землі свої радощі і горе, прохаючи, щоб вона родила для всіх, і для якої насіння – майже святе слово; це й маленька лісова принцеса Люба, яка знає багато таємниць навколишнього світу.
Вся повість «Гуси-лебеді летять…» пронизана мудрістю оточуючої персонажів твору природи. Але ця мудрість нерозривно сплелась у творі з народною мудрістю, зі звичаями та традиціями українського народу. Майже з першої сторінки ми знайомимося зі світом народних казок, стикаємося з персонажами містичних легенд, які переказуються із покоління в покоління, впізнаємо багато «щедрівок, які взимку виспівувалися під вікнами», насолоджуємося тим, як наші співвітчизники оспівують, на перший погляд, самі звичайні явища природи. Читаючи цей твір, можна добре відчути, що М. Стельмах, як письменник і як син українського народу, глибоко шанує його обряди, традиції і звичаї. І калина, і свята повага до хліба, і вишивані рушники – все це душа народна, все це – наше минуле і наше майбутнє. У повісті досить виразно підкреслюється повага письменника до землі, насіння, оранки, сівби, до дерев, з якими герої розмовляють начебто з живими. Навіть відображення праці нагадує якийсь народний ритуал, що був добутий віковим досвідом наших предків. Таке поважливе ставлення до народних звичаїв та традицій, до природи і праці, мало величезний вплив на формування поглядів Михайлика, на його самовиховання і становлення як майбутнього талановитого митця.
Мене дуже вразила повість М. Стельмаха «Гуси-лебеді летять…» своїм шанобливим ставленням до оточуючої природи, до явищ, які відбуваються у навколишньому світі, до праці, до звичаїв і традицій українського народу. Цей твір завдяки своєму казковому містичному світові відкрив для мене багато нового і змусив замислитися над простими на перший погляд речами – над цінністю праці і над мудрістю нашого народу, набутою багатьма поколіннями наших предків. Від повісті вливається в душу настільки великий струмінь ніжності і добра, що й самому хочеться бути кращим, чеснішим і добрішим. Переймаючись настроєм твору, з’являється бажання від усього серця низко вклонитися письменнику за його добре слово, за його науку і любов до рідної землі, до традицій і звичаїв наших предків.
Твір М. Стельмаха знайомить нас з багатьма діючими особами, але, на мій погляд, головним героєм повісті є навіть не Михайлик, а оточуюча його природа, її дивний світ. Це саме ті «гуси-лебеді», яки назавжди залишилися в душі і серці майбутнього письменника. У повісті красі природи підкорені все персонажі: це і дід Дем’ян, який розповідає, що саме лебеді приносять на своїх крилах життя і весну, а сонце невдовзі відімкне після зими землю своїми золотими ключами; це й мати, яка довіряє рідній землі свої радощі і горе, прохаючи, щоб вона родила для всіх, і для якої насіння – майже святе слово; це й маленька лісова принцеса Люба, яка знає багато таємниць навколишнього світу.
Вся повість «Гуси-лебеді летять…» пронизана мудрістю оточуючої персонажів твору природи. Але ця мудрість нерозривно сплелась у творі з народною мудрістю, зі звичаями та традиціями українського народу. Майже з першої сторінки ми знайомимося зі світом народних казок, стикаємося з персонажами містичних легенд, які переказуються із покоління в покоління, впізнаємо багато «щедрівок, які взимку виспівувалися під вікнами», насолоджуємося тим, як наші співвітчизники оспівують, на перший погляд, самі звичайні явища природи. Читаючи цей твір, можна добре відчути, що М. Стельмах, як письменник і як син українського народу, глибоко шанує його обряди, традиції і звичаї. І калина, і свята повага до хліба, і вишивані рушники – все це душа народна, все це – наше минуле і наше майбутнє. У повісті досить виразно підкреслюється повага письменника до землі, насіння, оранки, сівби, до дерев, з якими герої розмовляють начебто з живими. Навіть відображення праці нагадує якийсь народний ритуал, що був добутий віковим досвідом наших предків. Таке поважливе ставлення до народних звичаїв та традицій, до природи і праці, мало величезний вплив на формування поглядів Михайлика, на його самовиховання і становлення як майбутнього талановитого митця.
Мене дуже вразила повість М. Стельмаха «Гуси-лебеді летять…» своїм шанобливим ставленням до оточуючої природи, до явищ, які відбуваються у навколишньому світі, до праці, до звичаїв і традицій українського народу. Цей твір завдяки своєму казковому містичному світові відкрив для мене багато нового і змусив замислитися над простими на перший погляд речами – над цінністю праці і над мудрістю нашого народу, набутою багатьма поколіннями наших предків. Від повісті вливається в душу настільки великий струмінь ніжності і добра, що й самому хочеться бути кращим, чеснішим і добрішим. Переймаючись настроєм твору, з’являється бажання від усього серця низко вклонитися письменнику за його добре слово, за його науку і любов до рідної землі, до традицій і звичаїв наших предків.
