«Моє ставлення до образу Роксоляни» за романом О. Назарука «Роксоляна»
XVII століття було досить складним і суперечливим часом для українського народу. У цей період відбувалося багато трагічних подій, які тісно перепліталися з трагічною долею окремих людей. У той час деякі райони Західної України знаходилися під владою Речі Посполитою і були майже незахищені від варварських набігів татар, а з часом і турків. Дуже багато українських дівчат після цих набігів попадали у вічний полон. Лише одиницям вдавалося улаштувати своє життя, вийти заміж за мусульманських можновладців і відносно добре дожити до кінця своїх днів. Та справжнього щастя вони не бачили, бо не мали змоги ще раз побачити свої рідну землю, своїх співвітчизників та своїх рідних. Така відносна свобода не могла їх влаштувати, бо справжні українці ніколи не мирилися з обмеженням свободи і повною залежністю від примхів господарів. Життя жінок у турецькому гаремі обмежувалося його стінами і їх світогляд зазнавав смертельної наруги під впливом чужорідної релігії і культури. А їхнє спілкування не виходило за рамки спілкування з прислугою і іншими дружинами чоловіків. Такими жорстокими були закони мусульманства.
Тим більше незвичайною здається історія української дівчини Анастасії Лісовської, яка з юнацтва опинилася у турецькому полоні і зовнішнє не виділяючись, змогла завоювати серце наймогутнішого вельможі того часу – султана Османської імперії Сулеймана Пишного. Дивовижно, але Анастасія – перша жінка в історії мусульманства, яка наважилася не носити чадру і не супроводжувати свого чоловіка у військових походах. З часом вона зробила свого сина єдиним нащадком султанського трону і суттєво впливала на внутрішню та зовнішню політику тогочасної Туреччини.
Звичайно, що як і в будь-якому іншому художньому творі образ Роксоляни із однойменного роману О. Назарука поєднує і реальні історичні факти, і вигадку автора. Але навіть відкинувши прибільшення і вигадку з впевненістю можна сказати, що ця жінка – надзвичайна, вона втілила в собі найкращі риси українських жінок. Я вважаю, що найважливішим у цьому творі є те, що автор досить яскраво відтворив неоднозначність образу Роксоляни. Бо до влади її привело не тільки кохання і розум, але й і підступність разом з хитрістю. Та у будь-якому випадку ми не маємо ніякого права засуджувати цю незвичайну жінку, якій вдалося зробити не тільки багато зла, але й набагато більше добра. Та і невідомо, як би ми повели себе в такій складній життєвій ситуації. Чи могла Роксоляна в умовах середньовічного мусульманського світу чинити по-іншому? Можливо, вона просто намагалася вижити і захистити своїх дітей…
Надзвичайний природний розум Роксоляни і привабливість її духовного світу допомогли їй на все життя підкорити серце могутнього Сулеймана. Для нього вона стала не лише дружиною, а й коханою жінкою, матір’ю його дітей і мудрим порадником у важливих державних справах. Та Роксоляна не обмежувалася порадами, вона й сама діяла на благо інших і під час військових походів свого чоловіка самостійно керувала Османською імперією.
Саме такою була найвидатніша жінка XVII століття, впливовіша особа тогочасного мусульманського світу. За походженням вона була українкою, і до кінця життя у своєму серці вона несла пам’ять про рідну землю і свій народ. У образі Роксолани гармонійно поєдналися ніжність і мужність, доброта і жорстокість, любов і ненависть, державний розум і дрібна підступність з марнославством. Можливо, саме цим і приваблює мене та більшість читачів ця непересічна жінка.
У будь-якому випадку Анастасія Лісовська або Роксоляна заслуговує на пошану і пам’ять нащадків, адже її життя є яскравим прикладом того, як в умовах невідомого ворожого світу людина змогла не тільки не втратити оптимізму, але й досягти певних висот. Напевно, хтось скаже, що це лише везіння. Можливо це і так, але все ж таки треба пам’ятати про те, скільки зусиль доклала Анастасія щоб здобути освіту, яку вона виявила кмітливість у розмовах з мусульманськими мудрецями, скільки сміливості показала жінка перед підданими султана, йдучи до його палат і скільки патріотизму виявила Роксоляна, відстоюючи своє право на віру. Життя Роксоляни для мене є прикладом достойного життя і найвеличніших людських прагнень – прагнень до самовираження і свободи особистості.
Тим більше незвичайною здається історія української дівчини Анастасії Лісовської, яка з юнацтва опинилася у турецькому полоні і зовнішнє не виділяючись, змогла завоювати серце наймогутнішого вельможі того часу – султана Османської імперії Сулеймана Пишного. Дивовижно, але Анастасія – перша жінка в історії мусульманства, яка наважилася не носити чадру і не супроводжувати свого чоловіка у військових походах. З часом вона зробила свого сина єдиним нащадком султанського трону і суттєво впливала на внутрішню та зовнішню політику тогочасної Туреччини.
Звичайно, що як і в будь-якому іншому художньому творі образ Роксоляни із однойменного роману О. Назарука поєднує і реальні історичні факти, і вигадку автора. Але навіть відкинувши прибільшення і вигадку з впевненістю можна сказати, що ця жінка – надзвичайна, вона втілила в собі найкращі риси українських жінок. Я вважаю, що найважливішим у цьому творі є те, що автор досить яскраво відтворив неоднозначність образу Роксоляни. Бо до влади її привело не тільки кохання і розум, але й і підступність разом з хитрістю. Та у будь-якому випадку ми не маємо ніякого права засуджувати цю незвичайну жінку, якій вдалося зробити не тільки багато зла, але й набагато більше добра. Та і невідомо, як би ми повели себе в такій складній життєвій ситуації. Чи могла Роксоляна в умовах середньовічного мусульманського світу чинити по-іншому? Можливо, вона просто намагалася вижити і захистити своїх дітей…
Надзвичайний природний розум Роксоляни і привабливість її духовного світу допомогли їй на все життя підкорити серце могутнього Сулеймана. Для нього вона стала не лише дружиною, а й коханою жінкою, матір’ю його дітей і мудрим порадником у важливих державних справах. Та Роксоляна не обмежувалася порадами, вона й сама діяла на благо інших і під час військових походів свого чоловіка самостійно керувала Османською імперією.
Саме такою була найвидатніша жінка XVII століття, впливовіша особа тогочасного мусульманського світу. За походженням вона була українкою, і до кінця життя у своєму серці вона несла пам’ять про рідну землю і свій народ. У образі Роксолани гармонійно поєдналися ніжність і мужність, доброта і жорстокість, любов і ненависть, державний розум і дрібна підступність з марнославством. Можливо, саме цим і приваблює мене та більшість читачів ця непересічна жінка.
У будь-якому випадку Анастасія Лісовська або Роксоляна заслуговує на пошану і пам’ять нащадків, адже її життя є яскравим прикладом того, як в умовах невідомого ворожого світу людина змогла не тільки не втратити оптимізму, але й досягти певних висот. Напевно, хтось скаже, що це лише везіння. Можливо це і так, але все ж таки треба пам’ятати про те, скільки зусиль доклала Анастасія щоб здобути освіту, яку вона виявила кмітливість у розмовах з мусульманськими мудрецями, скільки сміливості показала жінка перед підданими султана, йдучи до його палат і скільки патріотизму виявила Роксоляна, відстоюючи своє право на віру. Життя Роксоляни для мене є прикладом достойного життя і найвеличніших людських прагнень – прагнень до самовираження і свободи особистості.
