Викриття суспільних пороків і вад кріпосницького ладу в поемі „Енеїда”

Важливе місце в ідейно-художній системі „Енеїди” посідає викриття вад феодально-кріпосницького суспільства, засудження експлуататорської політики, хабарництва, крутійства, моральної розтлінності. У поемі відображено моральні принципи трудового народу, його гнів, спрямований проти панства, і пристрасне бажання справедливості. Найбільш яскраво викриття суспільних пороків і кріпосницького ладу простежується у змалюванні картин пекла і раю. У пеклі „мордують” панів, „що людям льготи не давали і ставили їх за скотів”, — так виражається протест проти поводження з кріпаками, як з робочою худобою. У поемі тема кріпацтва є наскрізною. Юнона обіцяє Еолу подарувати за послугу „дівку чорноброву”, тобто кріпачку. Натяк на закріпачення вільних людей і поводження з ними, як з тваринами, міститься в змалюванні злих чарівниць з острова Цірцеї, які обертали людей на тварин. Караються в пеклі і панії, що були „дівок охочі бити”. За народними принципами, правда перемагає зло,бо:

   Панам, підпанкам і слугам

   Давали в пеклі добру хльору,

   Всім по заслузі...

У пекло „поселено” не тільки панство, а й іншіх носіїв суспільних пороків. Тут і „начальники, п'явки людські”, злодії, нечесні крамарі, і служителі церкви, що ганялись за наживою і вели аморальний спосіб життя. Засуджуючи хабарництво і продажність, що у творі показані як звичайна справа, автор відправляє в пекло хабарників, тих, „які по правді не судили, та тільки грошики лупили — одбирали хабарі”. Таким способом у творі викрито не тільки хабарництво, а й „кривосуддя” чиновників. У панівному середовищі процвітає хабарництво, зловживання своїм становищем, навіть боги не цураються хабарів. А за словами Сівілли, „той, хто з батька здере” є „тямущим”, а той, хто не бере, — дурень. Не потрапляють до раю ті, „що були чиновні”, які мають грошей повні скрині, або „в яких товстий живіт”.

Автором засуджується моральна розбещеність, викривається подружня невірність в образах богів, відображується висока моральність народу, за уявленнями якого до раю мали потрапити „діви чесні, непорочні”.

Іван Котляревський в своїй поемі показав „колючу мужичу правду”, бажання народу покарати, посадити „в свою шкуру”, відправити в пекло жорстоке панство, чиновників-хапуг, аморальне духівництво; правдиво відобразив тогочасну дійсність і викрив пороки суспільства.