Що для мене рідна мати!
«Рідна мати моя, ти ночей не доспала
І водила мене у поля край села,
I в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,
І рушник вишиваний на щастя, на дою дала».
У кожного з нас є особисті моральні цінності, найсвятіші поняття і речі. Обов’язково однією з таких цінностей у кожної людини повинна бути любов до матері. І недаремно про рідну матір пишуть письменники і поети, її оспівують музиканти і зображують живописці. Перед своєю матір’ю ми все життя залишаємося у невідплатному боргу за її безсонні ночі, які вона провела біля нашої колиски, за її ласку і турботи, за безмежну материнську любов та й просто за наше життя, яке вона нам подарувала. Тому любов до рідної матері для всіх нас повинна бути найсвятішим людським почуттям.
Нажаль, на світі існують і такі матері, що відмовляються від своїх рідних дітей, та й діти є такі, що зрікаються своїх матерів. Але, на щастя, такі люди є лише винятком і їх небагато, а більшість людей надзвичайно шанує материнство.
Для мене на все життя залишиться прикладом те, як ставляться один до одного члени моєї сім’ї. Цікаво, що моя мама ніколи не вчила мене, наприклад, поважати старших за віком. Але мені завжди було достатньо того, як вона ставиться до моєї бабусі, скільки приділяє їй уваги і як піклується про неї. А коли бабуся хворіє, мама забороняє нам поводитися галасливо та все своє душевне тепло віддає їй. Не менш шанобливо мама ставиться і до інших, навіть ледве знайомих людей. Тому для мене мама в усьому є і буде залишатися кращим прикладом.
Мама не говорить незвичайних слів, вона не робить надзвичайних вчинків, а просто виховує мене своїм прикладом. В нашій родині завжди затишна та спокійна атмосфера. І найбільша в цьому заслуга належить моїй матері. Таку атмосферу у сім’ї створила саме мама. Вона майже ніколи не підвищує голос, завжди врівноважена і доброзичлива. Навіть коли у мами з татом виникають якісь непорозуміння, що буває дуже рідко, вони вирішують їх спокійно і тихо, і це зовсім не впливає на оточуючих. Ніхто не стукає кулаками об стіл, ніхто не кричить. Частіш усього батьки просто йдуть разом на прогулянку, а коли повертаються, то можна бути впевненим, що між ними злагода і мир. І частіше всього це заслуга мами, яка більш за всіх вболіває за свою сім’ю.
Недаремно говориться, що наші матері невсипущі. Мабуть, так воно і є. Бо коли я лягаю спати, мама, частіш за все, ще не спить, а коли я прокидаюсь зранку, вона вже на ногах. І це – незважаючи на те, що мама дуже завантажена і вдома, і на роботі. Я намагаюсь якомога більше їй допомагати, та й не тільки їй, а й бабусі чи татові, коли вони пораються з домашніми справами. Допомагаючи своїм рідним я й сам навчаюсь вести домашнє господарство. Нажаль, мамі я допомагаю менш за всіх, бо якось не прийнято вважати, що кухня – це чоловіча справа і я десь в душі соромлюся такої роботи. Проте, якщо жінки опанували майже усі чоловічі професії, то чому б представникам сильної статі не куховарити? Тому я хочу зробити подарунок мамі на Восьме березня і приготувати для неї якусь смачну страву. Для цього я потайки від неї навчаюсь готувати і в мене досить добре це виходить. Я думаю, що мама зрадіє, бо в неї такий здібний син.
Зараз мій перший обов’язок – це хороші оцінки в школі, тому я намагаюся вчитися так, щоб мамі за мене не приходилося червоніти, щоб її лагідні очі не засмучувалися, щоб у неї завжди був гарний настрій. Я впевнений, що це для мене під силу, у всякому разі буду до цього прагнути, бо для мене рідна мати – це головне, що є у моєму житті. Тому ж нехай моя мама завжди залишається радісною та здоровою, нехай вона допомагає мені своїми порадами усе моє життя та й сама живе довго та щасливо.
І водила мене у поля край села,
I в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,
І рушник вишиваний на щастя, на дою дала».
У кожного з нас є особисті моральні цінності, найсвятіші поняття і речі. Обов’язково однією з таких цінностей у кожної людини повинна бути любов до матері. І недаремно про рідну матір пишуть письменники і поети, її оспівують музиканти і зображують живописці. Перед своєю матір’ю ми все життя залишаємося у невідплатному боргу за її безсонні ночі, які вона провела біля нашої колиски, за її ласку і турботи, за безмежну материнську любов та й просто за наше життя, яке вона нам подарувала. Тому любов до рідної матері для всіх нас повинна бути найсвятішим людським почуттям.
Нажаль, на світі існують і такі матері, що відмовляються від своїх рідних дітей, та й діти є такі, що зрікаються своїх матерів. Але, на щастя, такі люди є лише винятком і їх небагато, а більшість людей надзвичайно шанує материнство.
Для мене на все життя залишиться прикладом те, як ставляться один до одного члени моєї сім’ї. Цікаво, що моя мама ніколи не вчила мене, наприклад, поважати старших за віком. Але мені завжди було достатньо того, як вона ставиться до моєї бабусі, скільки приділяє їй уваги і як піклується про неї. А коли бабуся хворіє, мама забороняє нам поводитися галасливо та все своє душевне тепло віддає їй. Не менш шанобливо мама ставиться і до інших, навіть ледве знайомих людей. Тому для мене мама в усьому є і буде залишатися кращим прикладом.
Мама не говорить незвичайних слів, вона не робить надзвичайних вчинків, а просто виховує мене своїм прикладом. В нашій родині завжди затишна та спокійна атмосфера. І найбільша в цьому заслуга належить моїй матері. Таку атмосферу у сім’ї створила саме мама. Вона майже ніколи не підвищує голос, завжди врівноважена і доброзичлива. Навіть коли у мами з татом виникають якісь непорозуміння, що буває дуже рідко, вони вирішують їх спокійно і тихо, і це зовсім не впливає на оточуючих. Ніхто не стукає кулаками об стіл, ніхто не кричить. Частіш усього батьки просто йдуть разом на прогулянку, а коли повертаються, то можна бути впевненим, що між ними злагода і мир. І частіше всього це заслуга мами, яка більш за всіх вболіває за свою сім’ю.
Недаремно говориться, що наші матері невсипущі. Мабуть, так воно і є. Бо коли я лягаю спати, мама, частіш за все, ще не спить, а коли я прокидаюсь зранку, вона вже на ногах. І це – незважаючи на те, що мама дуже завантажена і вдома, і на роботі. Я намагаюсь якомога більше їй допомагати, та й не тільки їй, а й бабусі чи татові, коли вони пораються з домашніми справами. Допомагаючи своїм рідним я й сам навчаюсь вести домашнє господарство. Нажаль, мамі я допомагаю менш за всіх, бо якось не прийнято вважати, що кухня – це чоловіча справа і я десь в душі соромлюся такої роботи. Проте, якщо жінки опанували майже усі чоловічі професії, то чому б представникам сильної статі не куховарити? Тому я хочу зробити подарунок мамі на Восьме березня і приготувати для неї якусь смачну страву. Для цього я потайки від неї навчаюсь готувати і в мене досить добре це виходить. Я думаю, що мама зрадіє, бо в неї такий здібний син.
Зараз мій перший обов’язок – це хороші оцінки в школі, тому я намагаюся вчитися так, щоб мамі за мене не приходилося червоніти, щоб її лагідні очі не засмучувалися, щоб у неї завжди був гарний настрій. Я впевнений, що це для мене під силу, у всякому разі буду до цього прагнути, бо для мене рідна мати – це головне, що є у моєму житті. Тому ж нехай моя мама завжди залишається радісною та здоровою, нехай вона допомагає мені своїми порадами усе моє життя та й сама живе довго та щасливо.
