Учітесь, читайте, І чужому научайтесь, Й свого не цурайтесь - варіант 3

Великий Кобзар тяжко переживає трагізм навколишнього життя; він чіткіше за інших бачить зло, неправду, що панують всюди, та не може цьому лиху зарадити. Поет змальовує страшні картини, коли „людей запрягають у тяжкі ярма. Орють лихо, лихом засівають”. Немає на землі страшнішого злочину, ніж позбавлення волі ні в чому не винної людини або й цілого народу.

„В своїй хаті своя й правда, і сила, і воля”, — пише Т. Шевченко, бо вважає, що кожен народ має всі підстави для формування своєї культури. Шукати передову культуру слід не „в чужому краю”, а на рідній землі, й треба любити її всіма силами своєї душі, бо „немає другого Дніпра”. Іншої батьківщини на землі немає, сам поет це відчував дуже гостро, бо не один рік мусив жити далеко від України.

Тараса Шевченка обурює зневажливе ставлення панів до українських національних традицій, адже пани, вважаючи себе культурними, „шкуру деруть з братів незрячих, гречкосіїв”.

У посланні „І мертвим, і живим...” відбилися погляди поета на історію України. Він ставить запитання: „Що ми?.. Чиї сини? Яких батьків? Ким? За що закуті?”. Він намагається пояснити українцям, що вони нічим не гірші за інших, закликає не бути „рабами”, „підніжками”, „гряззю”, „сміттям” російських царів, польських королів чи ще когось. І якщо ми справді пишаємось легендарною славою запорозьких лицарів, вчимося в них волелюбності і відваги, то повинні покінчити з соціальним і національним безправ'ям. Повинно бути не байдуже українцям,

   ...чиєю кров'ю

   Ота земля напоєна,

   Що картоплю родить...

Крилатий вислів „І чужому научайтесь, й свого не цурайтесь” свідчить, що Т. Шевченко не був національно обмеженим, він радив переймати все прогресивне в культурі інших народів, не забуваючи свого як першооснови. „Бо хто матір забуває, того Бог карає, того діти цураються”, тобто, хто відмежовується від рідної мови й культури, той перевертень, бо мова, мистецтво — найдорожчі скарби народу, які треба оберігати та примножувати.

Хотілося бачити поетові рідний народ вільним, щасливим, а Україну — незалежною державою. Вже в 1845 році він передбачав майбутню революцію і те, що „розкуються незабаром заковані люде”.

Мрії Великого Кобзаря збулися в наш час. Україна стала суверенною. Хай наша держава ще економічно небагата, дуже важко ще нам, але хочеться вірити, що колись і над нашою землею засяє зірка добробуту, щастя, справедливості.