"Човен" Євген Грибінка аналіз

Аналіз балади “Човен” Євген Грибінка викладений в цій статті.

“Човен” Євген Грибінка аналіз

Рік написання – 1833

Жанр: віршована балада

Тема: роздуми поета про майбутнє життя

Ідея: зображення всих негараздів та випробувань людського життя.

Алегоричні образи вірша “Човен”: човен (людина), море (життя), хвилі, вітер, хмари, громи (життєві негаразди, випробування).

“Човен” Гребінка віршовий розмір

Віршовий розмір – чотиристопний амфібрахій.

Римування – перехресна, суміжне

“Човен” Гребінка характеристика

Твір «Човен» Є. Гребінки є однією з перших оригінальних балад у новій українській літературі. Вміщений він у першій збірці письменника «Малороссийские приказки» й позначений виразними рисами романтизму.

Вірш «Човен» має автобіографічний характер роздумів молодого поета, що вирушає з рідного хутора в Петербург, мовби кидається в піняві хвилі розбурханого житейського моря, яке спочатку грається, а там і нещадно розбиває одинокий човен.

Романтизовано схвильована розповідь досягається засобами народної поетики; хвилі – «мов чорнії гори», хмари – «як темная нічка», громи гуркотять – «мов голос небесної кари», «пустують по піні мавки».

Проте у автора відсутнє відчуття приреченості…

Вже саме твердження про неможливість заховатися від світу, від життя, і навіть більше – розуміння, що «не можна ж вік цілий пробути з собою одним»,- свідчать про активність накресленої автором життєвої програми. Попрощавшись із хуторським «покоєм», не маючи певності, що «недоля і лштее горе» минуть його в столиці, автор ради служіння вищій меті сміливо пускається в «світ білий».

Вірш «Човен» стоїть дещо осторонь більшості творів і є своєрідним маніфестом молодого Є. Гребінки.

У вірші “Човен” Гребінка висловив свої душевні переживання, свої побоювання, свої роздуми про майбутнє життя. Але цей твір є близьким кожній людині, бо всім нам властиві почуття і переживання, які вклав поет у вірш.

“Човен” Гребінка художні засоби

Автор використовує епітети – синєє море, буйнії вітри, чорнії гори.

Порівняння – хвиля гуляє, мов чорнії гори; в тих хмарах, мов голос небесної кари: як човнові море, для мене світ білий; як темная нічка, насупились хмари.

В останньому рядку першої строфи балади повторюються звуки «р», «г», які передають гуркіт грому, це алітерація, яка підсилює образну картину бурхливого моря.

Зменшувально-пестливі слова (нічка, весельце), повтори (плавле), звертання (мій покою), нестягнені форми прикметників (буйнії, лютеє).

Риси романтичного стилю в баладі: грізна морська стихія, трагедія з човном, переживання ліричного героя, зв’язок із фольклором.