Образи сотника Забрьохи та писаря Пістряка (За повістю Г. Квітки-Основ’яненка “Конотопська відьма”)
“Конотопська відьма” — один з перших прикладів українського “магічного реалізму”, твір, де тісно переплетені фантастика і реалістичні картини. Це зла сатира на представників козацької старшини кінця XVIII століття, які зазнали повного морального та розумового виродження.
Сотник Микита Забрьоха та писар Пістряк схожі один на одного, а крім того, вони не можуть обійтись один без одного.
Забрьоха свій чин сотника не заслужив, а одержав у спадок. Портрет цього чоловіка дуже колоритний. Сотник любить випити, він дурний, а до того ж, зневажає людей і проявляє справжнє самодурство. Ця людина має необмежену владу над конотопською сотнею й місцевим населенням. Сотник дуже грубий. Читати він не вміє. Писар Пістряк допомагає Забрьосі як може. Проте писар мало чим відрізняється від свого начальника. Наприклад, виникла потреба перерахувати козаків. Обидва “діячі” доклали чимало зусиль: на хворостині зробили сто карбів за числом козаків і з її допомогою намагалися вести облік. А коли хворостина зламалась, одного козака не дорахувались: злам пройшов саме по одному з карбів. Подібні епізоди дуже смішні, але й сумні водночас. Дуркуватий сотник керує кількома десятками людей. А якщо війна й треба буде рушати в похід? Тоді навряд чи допоможе хворостина.
Писар Пістряк фактично виконує обов’язки сотника, який йому підкоряється. Писар набагато хитріший, ніж брутальний Забрьоха. Пістряк — типовий пройдисвіт. Наприклад, сотня одержує наказ іти до Чернігова. Писар, бажаючи, щоб Забрьоху розжалували із сотників, підмовляє не виконувати наказ. Натомість козаки займаються боротьбою з нечистою силою — відьмами. Кількох ні в чому не повинних жінок утопили, здається, лише за те, що вони не давали хабарів і не звертали на пана Пістряка своєї жіночої уваги. Наприкінці твору здоровий глузд перемагає: Забрьоху таки усунули з посади сотника.
Квітка-Основ’яненко з насолодою глузує над обмеженими “керівниками”: здається, кожен їхній рух виглядає в очах автора смішно. Квітка-Основ’яненко писав: “Найпряміше, найблагородніше моє прагнення — показати, від чого у нас зло”. “У нас” — мається на увазі “в Україні”. На жаль, із сотників усе тільки починається: над дурним Забрьохою є не дуже розумний полковник, над полковником — ще вищий чин, розумний, та не дуже й так далі. А вище од усіх сидить “білий цар”, якому до України просто байдуже. Ця схема існувала принаймні три століття. Цікаво, звідки тоді все те зло, про яке писав Квітка-Основ’яненко? Від недолугого Забрьохи чи від “білого царя”?
Авторові повісті “Конотопська відьма” вдалося намалювати яскраву й колоритну картину майже з натури. Цей твір допомагав українцям не втратити себе на просторах Російської імперії. Сатира Квітки-Основ’яненка показала читачеві, що доля українців цікавить літераторів: адже поки погане викликає сміх, воно ще не перемогло остаточно.
Сотник Микита Забрьоха та писар Пістряк схожі один на одного, а крім того, вони не можуть обійтись один без одного.
Забрьоха свій чин сотника не заслужив, а одержав у спадок. Портрет цього чоловіка дуже колоритний. Сотник любить випити, він дурний, а до того ж, зневажає людей і проявляє справжнє самодурство. Ця людина має необмежену владу над конотопською сотнею й місцевим населенням. Сотник дуже грубий. Читати він не вміє. Писар Пістряк допомагає Забрьосі як може. Проте писар мало чим відрізняється від свого начальника. Наприклад, виникла потреба перерахувати козаків. Обидва “діячі” доклали чимало зусиль: на хворостині зробили сто карбів за числом козаків і з її допомогою намагалися вести облік. А коли хворостина зламалась, одного козака не дорахувались: злам пройшов саме по одному з карбів. Подібні епізоди дуже смішні, але й сумні водночас. Дуркуватий сотник керує кількома десятками людей. А якщо війна й треба буде рушати в похід? Тоді навряд чи допоможе хворостина.
Писар Пістряк фактично виконує обов’язки сотника, який йому підкоряється. Писар набагато хитріший, ніж брутальний Забрьоха. Пістряк — типовий пройдисвіт. Наприклад, сотня одержує наказ іти до Чернігова. Писар, бажаючи, щоб Забрьоху розжалували із сотників, підмовляє не виконувати наказ. Натомість козаки займаються боротьбою з нечистою силою — відьмами. Кількох ні в чому не повинних жінок утопили, здається, лише за те, що вони не давали хабарів і не звертали на пана Пістряка своєї жіночої уваги. Наприкінці твору здоровий глузд перемагає: Забрьоху таки усунули з посади сотника.
Квітка-Основ’яненко з насолодою глузує над обмеженими “керівниками”: здається, кожен їхній рух виглядає в очах автора смішно. Квітка-Основ’яненко писав: “Найпряміше, найблагородніше моє прагнення — показати, від чого у нас зло”. “У нас” — мається на увазі “в Україні”. На жаль, із сотників усе тільки починається: над дурним Забрьохою є не дуже розумний полковник, над полковником — ще вищий чин, розумний, та не дуже й так далі. А вище од усіх сидить “білий цар”, якому до України просто байдуже. Ця схема існувала принаймні три століття. Цікаво, звідки тоді все те зло, про яке писав Квітка-Основ’яненко? Від недолугого Забрьохи чи від “білого царя”?
Авторові повісті “Конотопська відьма” вдалося намалювати яскраву й колоритну картину майже з натури. Цей твір допомагав українцям не втратити себе на просторах Російської імперії. Сатира Квітки-Основ’яненка показала читачеві, що доля українців цікавить літераторів: адже поки погане викликає сміх, воно ще не перемогло остаточно.
