Образ матері у творах Тараса Шевченка
Хто схиляється над нами у перші хвилини нашого життя, чий голос чуємо ми протягом життя, до кого звертаємось у радості і в горі? Це наша мама, рідна, людина, найдорожча у світі людина. Вона ніколи не зрадить, не засудить, завжди пожаліє, пригорне до себе, якого б віку ми не були. Бо це ж матуся.
Скільки любові й ніжності вчувається в слові «матуся», коли його вимовляє дитина. Людина ніколи не залишається байдужою, коли чує голос рідної матері.
Тема матері проходить крізь усю творчість Тараса Шевченка, бо була близькою для поета протягом всього його життя. Він ще маленьким втратив найдорожче, що в нього було, — матір. На все життя запам’ятав він її ніжні слова, її теплий погляд, дотик її рук. А потім — довгі роки поневірянь по чужих людях, їли дні, незахищеність. Скільки було випадків у житті, коли ні до кого було прихилитися, спитати поради, пригорнутися, сховавшись від усього світу. Бо його рідна матуся залишилась тільки у спогадах…
До кращих творів про жіночу долю належить поема «Катерина». Страшні картини забобонного українського села, незахищеність матері-одиначки описав поет у своєму творі. Люди в Україні часів XIX століття були безправними, суворими були моральні звичаї. А наслідок — понівечені долі багатьох дівчат. Багато з них ставали жертвами панської розпусти, багато хто був зваблений офіцерами-москалями, але майже всіх виганяли власні батьки, і молоді жінки йшли поневірятися по світі, жебракувати разом з немовлям на руках. Не обійшла сумна доля і Катерину. Закохавшись, вона віддала всю себе коханому. Вона забула, чого навчала мати, про що говорили люди, бо вірила, що її обранець — чесна, порядна людина. Та не судилося їй зазнати щастя. Засуджена батьками і суспільством, пішла світом шукати свого Івана. Мала в серці надію, що потрібна йому, що він чекає на неї, пам’ятає їхні зустрічі. Але все марно. Він не згадав, хто вона і чи була взагалі в його житті. Не витримує Катерина: всі надії втрачені, нема чого жити. А далі — самогубство, і залишився Івась сиротою без матері й батька.
Інша доля була в Ганни з поеми «Наймичка». Народивши сина поза шлюбом, так само, як і Катерина, вигнана батьками з хати, Ганна не вдається до самогубства. Дитина для неї дорожча за власне життя. Ідучи битими шляхами, розмірковуючи над долею сина, вона вирішує віддати його багатій бездітній сім’ї. А сама, щоб бути весь час поруч із рідним сином, іде до них у найми. Ганна постійно біля власної дитини: ось він спить, а вона співає йому колискову; ось захворів, і Ганна пригортає його до себе; ось подався до міста — і вона за ним, щоб тільки бути поруч. Наймичка Ганна завжди поруч, але протягом усього твору жодного разу Марко не назвав її матір’ю. Як вона прагнула цього, як хотіла почути хоча б раз це просте слово — мама. Відкривши свою таємницю синові, Ганна помирає. Не встиг Марко вимовити заповітного слова, нахилився, а матері вже не стало.
Складним, суперечливим є образ Марії з однойменної поеми Т. Шевченка. Чекаючи дитину від проповідника, вона так само, як і Катерина або Ганна, могла очікувати на вигнання. Та не зробив цього мудрий тесляр-хазяїн. Рятуючи Марію від осуду і смерті, він одружується з нею, хоча любив її як доньку, а не як жінку. Поневіряючись чужими селами, ночуючи під тинами, часом голодуючи, Марія все одно була щаслива. Бо поруч були її дитя і, хоч і старий, але все-таки чоловік. Виростивши сина, вона віддала його на служіння людям, а сама тихо спочила, сподіваючись, що доля його не образить.
Чимало ще творів можна прочитати у творчому доробку поета, присвячених страдницькій долі матері. Кобзар низько схилявся перед її образом, який втілював для нього і рідну матір, і Україну, і Діву Марію. Для нього це узагальнений образ усіх матерів.
Захоплюючись образом матері у творах Шевченка, Максим Рильський писав: «Такого полум’яного материнства не знайти, мабуть, ні в одного з поетів світу».
Скільки любові й ніжності вчувається в слові «матуся», коли його вимовляє дитина. Людина ніколи не залишається байдужою, коли чує голос рідної матері.
Тема матері проходить крізь усю творчість Тараса Шевченка, бо була близькою для поета протягом всього його життя. Він ще маленьким втратив найдорожче, що в нього було, — матір. На все життя запам’ятав він її ніжні слова, її теплий погляд, дотик її рук. А потім — довгі роки поневірянь по чужих людях, їли дні, незахищеність. Скільки було випадків у житті, коли ні до кого було прихилитися, спитати поради, пригорнутися, сховавшись від усього світу. Бо його рідна матуся залишилась тільки у спогадах…
До кращих творів про жіночу долю належить поема «Катерина». Страшні картини забобонного українського села, незахищеність матері-одиначки описав поет у своєму творі. Люди в Україні часів XIX століття були безправними, суворими були моральні звичаї. А наслідок — понівечені долі багатьох дівчат. Багато з них ставали жертвами панської розпусти, багато хто був зваблений офіцерами-москалями, але майже всіх виганяли власні батьки, і молоді жінки йшли поневірятися по світі, жебракувати разом з немовлям на руках. Не обійшла сумна доля і Катерину. Закохавшись, вона віддала всю себе коханому. Вона забула, чого навчала мати, про що говорили люди, бо вірила, що її обранець — чесна, порядна людина. Та не судилося їй зазнати щастя. Засуджена батьками і суспільством, пішла світом шукати свого Івана. Мала в серці надію, що потрібна йому, що він чекає на неї, пам’ятає їхні зустрічі. Але все марно. Він не згадав, хто вона і чи була взагалі в його житті. Не витримує Катерина: всі надії втрачені, нема чого жити. А далі — самогубство, і залишився Івась сиротою без матері й батька.
Інша доля була в Ганни з поеми «Наймичка». Народивши сина поза шлюбом, так само, як і Катерина, вигнана батьками з хати, Ганна не вдається до самогубства. Дитина для неї дорожча за власне життя. Ідучи битими шляхами, розмірковуючи над долею сина, вона вирішує віддати його багатій бездітній сім’ї. А сама, щоб бути весь час поруч із рідним сином, іде до них у найми. Ганна постійно біля власної дитини: ось він спить, а вона співає йому колискову; ось захворів, і Ганна пригортає його до себе; ось подався до міста — і вона за ним, щоб тільки бути поруч. Наймичка Ганна завжди поруч, але протягом усього твору жодного разу Марко не назвав її матір’ю. Як вона прагнула цього, як хотіла почути хоча б раз це просте слово — мама. Відкривши свою таємницю синові, Ганна помирає. Не встиг Марко вимовити заповітного слова, нахилився, а матері вже не стало.
Складним, суперечливим є образ Марії з однойменної поеми Т. Шевченка. Чекаючи дитину від проповідника, вона так само, як і Катерина або Ганна, могла очікувати на вигнання. Та не зробив цього мудрий тесляр-хазяїн. Рятуючи Марію від осуду і смерті, він одружується з нею, хоча любив її як доньку, а не як жінку. Поневіряючись чужими селами, ночуючи під тинами, часом голодуючи, Марія все одно була щаслива. Бо поруч були її дитя і, хоч і старий, але все-таки чоловік. Виростивши сина, вона віддала його на служіння людям, а сама тихо спочила, сподіваючись, що доля його не образить.
Чимало ще творів можна прочитати у творчому доробку поета, присвячених страдницькій долі матері. Кобзар низько схилявся перед її образом, який втілював для нього і рідну матір, і Україну, і Діву Марію. Для нього це узагальнений образ усіх матерів.
Захоплюючись образом матері у творах Шевченка, Максим Рильський писав: «Такого полум’яного материнства не знайти, мабуть, ні в одного з поетів світу».
