“Найпряміше найблагородніше моє прагнення-показати від чого у нас зло”( за твором «Конотопська відьма»)
Повість видатного українського письменника Г. Квітки-Основ’яненки “Конотопська відьма” є дуже дотепним сатиричним зображенням козацько-старшинського устрою у період його занепаду, в якій відтворені окремі явища життя XVIII століття, тогочасний побут козацької старшини.
Г. Квітка-Основ’яненко майстерно зобразив у повісті пригоди писаря Пістряка та сотника Забрьохи в українському Конотопі. У спадок від батька сотник отримав гарну посаду, яку він прийняв незважаючи на те, що він навіть не знав грамоти. Але він не переймався з цього приводу, бо головне для нього було добре поїсти та гарно постати, а ще – щоб його якнайменш турбували. Єдине його жагуче бажання полягає в прагненні одружитися з конотопською красунею Оленою. До звичайних людей Забрьоха ставиться з презирством, зверхньо, а до виконання своїх службових обов’язків – легковажно. І взагалі – він повний невіглас і сам потрапляє у пастки, які йому розставляє розумний та підступний Пістряк. Конотопський писар справді вражає своєю вченістю, бо вчився він аж дванадцять років. І тепер він може “Павла чтеніє, коли небагацько закладок, утне на усю церкву голосно”. Спланувавши посісти місце сотника Пістряк починає давати довірливому та дурному сотникові різні поради, через які він повинен потрапити в пастку та позбудеться свого теплого місця, яке й займе Пістряк. Писар пропонує Забрьосі не виступати разом з козаками в поход і краще розшукувати та топити відьом, які наче б то вкрали у людей дощ. Будучи забобонним, Забрьоха залишається у місті та влаштовує страшку купелю ні в чому не винним конотопським жінкам. За цей вчинок його скидають з посади сотника. Але виходить так, що Пістряк перемудрив, бо не потрапляє на нову посаду і бавить не залишається на своїй, бо новий сотник призначає іншого писаря.
Здається навіть дивним, що цей, на перший погляд казковий сюжет майже повністю ґрунтується на подіях, які відбувались в реальності. Посилаючи свій твір «Конотопська відьма» до друку Г. Квітка-Основ’яненко писав: “Топлення уявних відьом під час посухи не тільки бувало, з усіма сумними наслідками, але, на подив і навіть на жах, відновлено поміщицею сусідньої губернії”.
Виразного національного колориту у повісті набувають уміло підібрані прізвища для сотника і писаря, відбивають справжню суть цих персонажів та підсилюють їх характеристику.. своїм твором Г. Квітка-Основ’яненко переконливо і дотепно розвінчує дурість козацького старшини та усього тогочасного устрою та одночасно засвідчує свою майстерність як гумориста і сатирика.
Захоплююче та веселе оповідання про пригоди сотника Забрьохи і писаря Пістряка представлене в казковій формі й зображує життя невеликого козацького містечка. У повісті Г. Квітки-Основ’яненки навіть у самих дрібних деталях відчувається критичний погляд на події у житті тогочасного козацького суспільства та власний погляд самого письменника на ці події. Тому можна с упевненістю стверджувати, що повість «Конотопська відьма» – це найпряміше і найблагородніше прагнення-показати, від чого у нас зло.
Г. Квітка-Основ’яненко майстерно зобразив у повісті пригоди писаря Пістряка та сотника Забрьохи в українському Конотопі. У спадок від батька сотник отримав гарну посаду, яку він прийняв незважаючи на те, що він навіть не знав грамоти. Але він не переймався з цього приводу, бо головне для нього було добре поїсти та гарно постати, а ще – щоб його якнайменш турбували. Єдине його жагуче бажання полягає в прагненні одружитися з конотопською красунею Оленою. До звичайних людей Забрьоха ставиться з презирством, зверхньо, а до виконання своїх службових обов’язків – легковажно. І взагалі – він повний невіглас і сам потрапляє у пастки, які йому розставляє розумний та підступний Пістряк. Конотопський писар справді вражає своєю вченістю, бо вчився він аж дванадцять років. І тепер він може “Павла чтеніє, коли небагацько закладок, утне на усю церкву голосно”. Спланувавши посісти місце сотника Пістряк починає давати довірливому та дурному сотникові різні поради, через які він повинен потрапити в пастку та позбудеться свого теплого місця, яке й займе Пістряк. Писар пропонує Забрьосі не виступати разом з козаками в поход і краще розшукувати та топити відьом, які наче б то вкрали у людей дощ. Будучи забобонним, Забрьоха залишається у місті та влаштовує страшку купелю ні в чому не винним конотопським жінкам. За цей вчинок його скидають з посади сотника. Але виходить так, що Пістряк перемудрив, бо не потрапляє на нову посаду і бавить не залишається на своїй, бо новий сотник призначає іншого писаря.
Здається навіть дивним, що цей, на перший погляд казковий сюжет майже повністю ґрунтується на подіях, які відбувались в реальності. Посилаючи свій твір «Конотопська відьма» до друку Г. Квітка-Основ’яненко писав: “Топлення уявних відьом під час посухи не тільки бувало, з усіма сумними наслідками, але, на подив і навіть на жах, відновлено поміщицею сусідньої губернії”.
Виразного національного колориту у повісті набувають уміло підібрані прізвища для сотника і писаря, відбивають справжню суть цих персонажів та підсилюють їх характеристику.. своїм твором Г. Квітка-Основ’яненко переконливо і дотепно розвінчує дурість козацького старшини та усього тогочасного устрою та одночасно засвідчує свою майстерність як гумориста і сатирика.
Захоплююче та веселе оповідання про пригоди сотника Забрьохи і писаря Пістряка представлене в казковій формі й зображує життя невеликого козацького містечка. У повісті Г. Квітки-Основ’яненки навіть у самих дрібних деталях відчувається критичний погляд на події у житті тогочасного козацького суспільства та власний погляд самого письменника на ці події. Тому можна с упевненістю стверджувати, що повість «Конотопська відьма» – це найпряміше і найблагородніше прагнення-показати, від чого у нас зло.
