«Найпряміше найблагородніше моє прагнення показати від чого у нас зло» за твором Г. Квітки-Основ’яненки «Конотопська відьма»
Видатний український драматург Г. Квітка-Основ’яненко по праву заслужив визнання нащадків, і своїми творами вписав славну сторінку в історію національної літератури та драматургії. Майстерне використання багатств народної пісенної творчості, вдалий гумор и реалістичне зображення окремих сторінок тогочасної дійсності забезпечили творам митця довговічність і популярність. Ще й досі в театрах нашої країни з великим успіхом проходять вистави «Сватання на Гончарівці», «Шельменко-денщик», люди з задоволенням читають повість «Конотопська відьма» та інші твори митця.
Гумористичне забарвлення, захоплююча манера оповіді, знання життя – все це робило п’єси Г. Квітки-Основ’яненки зрозумілими всім читачам і глядачам. В ті часи української прози як самостійного жанру просто не існувало, тому митцеві прийшлося йти неторованими стежками. У 1843 році В. Бєлінський зазначив, що драматург і письменник Г. Квітка-Основ’яненко «має має незвичайний талант розповідати різні старовинні перекази мовою легкою і зрозумілою простолюдинові».
Одним із найвизначніших творів Г. Квітки-Основ’яненки вважається повість «Конотопська відьма», у якій автор картає духовне отупіння і паразитизм козацьких старшин XVIII столітті і в гумористичному стилі зображує побут та управління ватажків українських козаків. У повісті подаються водночас реальні і фантастичні факти, а весь сюжет створений на спостеріганнях за дійсністю, на казковій фантастиці та віруваннях у нечисту силу і відьом.
Для головних героїв повісті конотопського сотника Забрьохи і його помічника писаря Пістряка характерні жорстокість, хабарництво і самодурство. Вони чинять насильство над своїми земляками і користуються майже необмеженою владою. Причому завжди діють разом. Ледачий Забрьоха без писаря «ні чарки горілки, ні ложки борщу до рота не піднесе; як Пістряк Ригорович сказав, так воно і буде…». а найвищим доказом «кмітливості» Пістряка була хворостина сотника.
Пістряк у творі зображений справжнім шахраєм, який вмів використовувати своє службове становище, був лестивий і підступний у відношенні до вищого начальства, а зі звичайними людьми поводився зарозуміло. Та й взагалі, чого гарного можна чекати від безпробудного п’яниці? Саме він придумує виявити відьму і вчиняє розправу над ні в чому не повинними жінками.
Не більш гарний і сотник Забрьоха, який у всьому шукав власну вигоду. Заради неї козацький старшина був здатний навіть на злочин, навіть на змову з відьмою, навіть на те, щоб зморити голодом Конотоп і спалити його «з чотирьох кінців». Поки Забрьоха залишався при владі, замість служби підлеглі йому козаки обробляли старшинську землю і перетворилися майже у кріпаків.
Реальні події у «Конотопській відьмі» Г. Квітки-Основ’яненки, як і у «Вечорах на хуторі поблизу Диканьки» М. Гоголя, тісно переплітаються з вигадкою. Але саме такою, як і зобразив у повісті відьму Мотрю Зубриху автор, і була уява про неї народу. Та все це було лише фоном для відображення головної думки письменника. Адже повість «Конотопська відьма», у якій письменник прагнув показати, від чого у нашого народу найбільше зло, спрямована своїм вістрям проти провінційного панства, його бездуховного існування, забобонності і неуцтва.
Гумористичне забарвлення, захоплююча манера оповіді, знання життя – все це робило п’єси Г. Квітки-Основ’яненки зрозумілими всім читачам і глядачам. В ті часи української прози як самостійного жанру просто не існувало, тому митцеві прийшлося йти неторованими стежками. У 1843 році В. Бєлінський зазначив, що драматург і письменник Г. Квітка-Основ’яненко «має має незвичайний талант розповідати різні старовинні перекази мовою легкою і зрозумілою простолюдинові».
Одним із найвизначніших творів Г. Квітки-Основ’яненки вважається повість «Конотопська відьма», у якій автор картає духовне отупіння і паразитизм козацьких старшин XVIII столітті і в гумористичному стилі зображує побут та управління ватажків українських козаків. У повісті подаються водночас реальні і фантастичні факти, а весь сюжет створений на спостеріганнях за дійсністю, на казковій фантастиці та віруваннях у нечисту силу і відьом.
Для головних героїв повісті конотопського сотника Забрьохи і його помічника писаря Пістряка характерні жорстокість, хабарництво і самодурство. Вони чинять насильство над своїми земляками і користуються майже необмеженою владою. Причому завжди діють разом. Ледачий Забрьоха без писаря «ні чарки горілки, ні ложки борщу до рота не піднесе; як Пістряк Ригорович сказав, так воно і буде…». а найвищим доказом «кмітливості» Пістряка була хворостина сотника.
Пістряк у творі зображений справжнім шахраєм, який вмів використовувати своє службове становище, був лестивий і підступний у відношенні до вищого начальства, а зі звичайними людьми поводився зарозуміло. Та й взагалі, чого гарного можна чекати від безпробудного п’яниці? Саме він придумує виявити відьму і вчиняє розправу над ні в чому не повинними жінками.
Не більш гарний і сотник Забрьоха, який у всьому шукав власну вигоду. Заради неї козацький старшина був здатний навіть на злочин, навіть на змову з відьмою, навіть на те, щоб зморити голодом Конотоп і спалити його «з чотирьох кінців». Поки Забрьоха залишався при владі, замість служби підлеглі йому козаки обробляли старшинську землю і перетворилися майже у кріпаків.
Реальні події у «Конотопській відьмі» Г. Квітки-Основ’яненки, як і у «Вечорах на хуторі поблизу Диканьки» М. Гоголя, тісно переплітаються з вигадкою. Але саме такою, як і зобразив у повісті відьму Мотрю Зубриху автор, і була уява про неї народу. Та все це було лише фоном для відображення головної думки письменника. Адже повість «Конотопська відьма», у якій письменник прагнув показати, від чого у нашого народу найбільше зло, спрямована своїм вістрям проти провінційного панства, його бездуховного існування, забобонності і неуцтва.
