«Характеристика образу Марусі» за повістю Г. Квітки-Основ’яненки «Маруся»
За часи своєї творчої діяльності видатний український письменник Г. Квітка-Основ’яненко створив досить багато яскравих незабутніх образів, які стали справжньою прикрасою української літератури. Але, на мій погляд, найкраще вдався письменникові образ Марусі – головної героїні однойменної повісті, який зачаровує мене своєю чистотою і красою.
Як у більшості творів письменників і поетів того часу, образ Марусі, починаючи з рис її характеру і закінчуючи її зовнішністю, має фольклорну основу. Ми бачимо її у всіх відношеннях ідеальною українською дівчиною, яка ніби прийшла до нас з українських ліричних, десь сумних, пісень. Г. Квітка-Основ’яненко створив надзвичайно гармонійний образ, адже її зовнішність і її внутрішній світ однаково привабливі та красиві. Маруся слухняна, покірна і працьовита. Вона з повагою ставиться до своїх батьків і шанує своїх подруг.
Дівчина виросла у достатньо заможній родині і могла зовсім не працювати. Але вона не цурається ніякої роботи: порається біля худоби, виконує хатні обов’язки і працює з батьком у полі. При цьому ця чиста та покірна дівчина дуже богобоязлива. Проте, її релігією є не тільки традиційне для українців християнство, а й народні вірування, норми поведінки і мораль, що передаються й досі від минулих поколінь.
Маруся вважає гріхом навіть відвідини селянських вечорниць. Таке ж саме цнотливе відношення у дівчини і до кохання, в якому вона проявляє вірність і щирість. Полюбивши Василя, Маруся була впевнена, що це один раз і на все життя. Дівчина готова була за своє кохання пожертвувати будь-чим, але при цьому так поважала своїх батьків, що коли батько відмовляє у шлюбі Марусі з Василем, вона слухняно погоджується. Дівчина дуже сумує за своїм коханим, пригортає до серця горішки, подаровані Василем і ходить на озеро, де вони проводили час з коханим.
Образи Марусі й Василя досить ідеалізовані, адже для цих героїв головним у житті є почуття, тому тільки почуттями вони і живуть. Головні події повісті описуються з надзвичайно глибоким почуттям, з особливою увагою автор ставиться до життя Марусі, а сам тон повісті ніжний та розчулений. Вони у цьому творі не завжди мотивовані і логічні, але це повністю відповідає внутрішній атмосфері повісті. Тому й смерть Марусі у фіналі відчувається необхідною, адже така піднесена душа, як у героїні, не могла продовжувати звичайне життя одруженої жінки. Слід зазначити, що в повісті автор майстерно описав українські обряди сватання, весілля та деякі інші.
Як у більшості творів письменників і поетів того часу, образ Марусі, починаючи з рис її характеру і закінчуючи її зовнішністю, має фольклорну основу. Ми бачимо її у всіх відношеннях ідеальною українською дівчиною, яка ніби прийшла до нас з українських ліричних, десь сумних, пісень. Г. Квітка-Основ’яненко створив надзвичайно гармонійний образ, адже її зовнішність і її внутрішній світ однаково привабливі та красиві. Маруся слухняна, покірна і працьовита. Вона з повагою ставиться до своїх батьків і шанує своїх подруг.
Дівчина виросла у достатньо заможній родині і могла зовсім не працювати. Але вона не цурається ніякої роботи: порається біля худоби, виконує хатні обов’язки і працює з батьком у полі. При цьому ця чиста та покірна дівчина дуже богобоязлива. Проте, її релігією є не тільки традиційне для українців християнство, а й народні вірування, норми поведінки і мораль, що передаються й досі від минулих поколінь.
Маруся вважає гріхом навіть відвідини селянських вечорниць. Таке ж саме цнотливе відношення у дівчини і до кохання, в якому вона проявляє вірність і щирість. Полюбивши Василя, Маруся була впевнена, що це один раз і на все життя. Дівчина готова була за своє кохання пожертвувати будь-чим, але при цьому так поважала своїх батьків, що коли батько відмовляє у шлюбі Марусі з Василем, вона слухняно погоджується. Дівчина дуже сумує за своїм коханим, пригортає до серця горішки, подаровані Василем і ходить на озеро, де вони проводили час з коханим.
Образи Марусі й Василя досить ідеалізовані, адже для цих героїв головним у житті є почуття, тому тільки почуттями вони і живуть. Головні події повісті описуються з надзвичайно глибоким почуттям, з особливою увагою автор ставиться до життя Марусі, а сам тон повісті ніжний та розчулений. Вони у цьому творі не завжди мотивовані і логічні, але це повністю відповідає внутрішній атмосфері повісті. Тому й смерть Марусі у фіналі відчувається необхідною, адже така піднесена душа, як у героїні, не могла продовжувати звичайне життя одруженої жінки. Слід зазначити, що в повісті автор майстерно описав українські обряди сватання, весілля та деякі інші.
