Образи троянців у поемі І. Котляревського «Енеїда»
Відомий український письменник, поет і драматург І. П. Котляревський у своїй поемі «Енеїда» по-своєму передав образи троянців, запозичені ним у однойменному творі давньогрецького поета Вергілія. Хоч і прикрившись у поемі відомим з давніх-давен сюжетом, І. Котляревський зобразив своїх героїв козаками, завдяки чому йому вдалося відтворити тогочасне українське життя запорожців.
Звичайно ж, головним героєм поеми І. Котляревського «Енеїда» є Еней і вже на початку твору ми бачимо його характеристику:
«Еней був парубок моторний
І хлопець хоч куди козак…».
Енею вдалося зібрати під свої прапори переможених у війні троянців і вмовити їх відправитися в далеку та небезпечну подорож. Це каже про неабиякі організаторські здібності ватажка, притаманні найкращим представникам українського козацтва. Найзавзятіший і найпроворніший серед троянців, які отримали від автора українські імена, наприклад, Тарас, Охрім тощо, Еней разом зі своїми воїнами не тільки б’ється, але й гуляє і п’є. Та при цьому він не забуває про своє високе покликання, за яким герой повинен стати родоначальником римлян, тобто заснувати Рим.
Троянці у творі зображені не тільки як хоробрі воїни, але й як надзвичайні бабії. Особисто Еней, який, коли дізнався про самогубство підступно покинутої ним Дідони, лише цинічно зауважив на цю новину:
«Нехай їй вірне царство,
Мені же довголітнє панство
І щоб друга вдова найшлась!».
Досить не очікувано, але троянці на чолі з Енеєм виявилися справжніми боягузами, коли потрапили у бурю. У цій ситуації вони стають зовсім не схожими на тих троянців, яких зображував у своїй поемі знаменитий Вергілій. Але це тільки тимчасове явище і зовсім скоро поведінка троянців знову змінюється. Сам Еней у війні з латинцями розкривається як талановитий полководець, який відчуває велику відповідальність за інших і якого турбує доля усього війська. Троянці теж проявляють себе як сміливі та гідні воїни, віддані своєму ватажкові:
«Еней один не роздягався,
Еней один за всіх не спав;
Він думав, мислив, умудрявся
(Бо сам за всіх і одвічав)…».
Наприкінці поезії Еней постає як людина, наділена надприродною силою. Не вступають йому і троянці. Вони вже не зображуються як гуляки і п’яниці, а виглядають як віддані воїни і патріоти. А яскравим прикладом самопожертви заради великої справи є подвиг героїв поеми – троянців Евріала і Низа. Під прикриттям ночі ці воїни пробралися у ворожий табір і влаштували там різанину, але врятуватися цим сміливим троянцям не вдалося. Евріал і Низ були побратимами, що найбільш характерно для братських відносин між запорізькими козаками. Побачивши смерть свого побратима, Низ мститься ворогами, але й гине сам. Еней же наприкінці поеми зображений в образі князя Нечеси, і вже це може бути найкращою його характеристикою.
Отже, герої поеми І. Котляревського «Енеїда» – троянці на чолі з Енеєм – за своїми характерами, традиціями, пригодами, побутом дуже нагадують українських запорозьких козаків. У першій частині поеми троянці зображені у бурлескному вигляді, та в другій частині поет описує їх як справжніх героїв. Знаючі наші національні особливості, можна сказати, що через таке суперечливе зображення говорить лише про симпатію І. Котляревського до козаків. Катерина II переслідувала їх і зруйнувала Січ, тому їм, як і троянцям, довелося шукати собі притулку в іншій землі.
Звичайно ж, головним героєм поеми І. Котляревського «Енеїда» є Еней і вже на початку твору ми бачимо його характеристику:
«Еней був парубок моторний
І хлопець хоч куди козак…».
Енею вдалося зібрати під свої прапори переможених у війні троянців і вмовити їх відправитися в далеку та небезпечну подорож. Це каже про неабиякі організаторські здібності ватажка, притаманні найкращим представникам українського козацтва. Найзавзятіший і найпроворніший серед троянців, які отримали від автора українські імена, наприклад, Тарас, Охрім тощо, Еней разом зі своїми воїнами не тільки б’ється, але й гуляє і п’є. Та при цьому він не забуває про своє високе покликання, за яким герой повинен стати родоначальником римлян, тобто заснувати Рим.
Троянці у творі зображені не тільки як хоробрі воїни, але й як надзвичайні бабії. Особисто Еней, який, коли дізнався про самогубство підступно покинутої ним Дідони, лише цинічно зауважив на цю новину:
«Нехай їй вірне царство,
Мені же довголітнє панство
І щоб друга вдова найшлась!».
Досить не очікувано, але троянці на чолі з Енеєм виявилися справжніми боягузами, коли потрапили у бурю. У цій ситуації вони стають зовсім не схожими на тих троянців, яких зображував у своїй поемі знаменитий Вергілій. Але це тільки тимчасове явище і зовсім скоро поведінка троянців знову змінюється. Сам Еней у війні з латинцями розкривається як талановитий полководець, який відчуває велику відповідальність за інших і якого турбує доля усього війська. Троянці теж проявляють себе як сміливі та гідні воїни, віддані своєму ватажкові:
«Еней один не роздягався,
Еней один за всіх не спав;
Він думав, мислив, умудрявся
(Бо сам за всіх і одвічав)…».
Наприкінці поезії Еней постає як людина, наділена надприродною силою. Не вступають йому і троянці. Вони вже не зображуються як гуляки і п’яниці, а виглядають як віддані воїни і патріоти. А яскравим прикладом самопожертви заради великої справи є подвиг героїв поеми – троянців Евріала і Низа. Під прикриттям ночі ці воїни пробралися у ворожий табір і влаштували там різанину, але врятуватися цим сміливим троянцям не вдалося. Евріал і Низ були побратимами, що найбільш характерно для братських відносин між запорізькими козаками. Побачивши смерть свого побратима, Низ мститься ворогами, але й гине сам. Еней же наприкінці поеми зображений в образі князя Нечеси, і вже це може бути найкращою його характеристикою.
Отже, герої поеми І. Котляревського «Енеїда» – троянці на чолі з Енеєм – за своїми характерами, традиціями, пригодами, побутом дуже нагадують українських запорозьких козаків. У першій частині поеми троянці зображені у бурлескному вигляді, та в другій частині поет описує їх як справжніх героїв. Знаючі наші національні особливості, можна сказати, що через таке суперечливе зображення говорить лише про симпатію І. Котляревського до козаків. Катерина II переслідувала їх і зруйнувала Січ, тому їм, як і троянцям, довелося шукати собі притулку в іншій землі.
