«Повість «Конотопська відьма» – найкращий гумористично-сатиричний твір Г.Квітки-Основ’яненка
Повість Г. Квітки-Основ’яненка «Конотопська відьма» – найкращий гумористично-сатиричний твір цього видатного письменника і один з найкращих творів української літератури. І це не дивно, адже його творчість тісно пов’язана з традиціями таких, не менш видатних письменників, як І. Котляревський і М. Гоголь.
У змалюванні дійсності у своїх творах письменник широко використовував усну народну творчість – перекази, повір’я, приказки, прислів’я і казки. Зображуючи життя своїх співвітчизників під сатиричним кутом, він висловлював власні погляди на користолюбство, жадібність, лиходійство, та інші вади, притаманні тогочасному суспільству.
Щодо «Конотопської відьми», то в цій повісті Г. Квітка-Основ’яненко майстерно з’єднує реалістичні картини і фантастику. Головних героїв твору сотника Забрьоху і писаря Пістряка ріднить самодурство, зажерливість, пияцтво і зневага до простого трудового народу. Крім того, своє сотенство Микита Забрьоха не заслужив, а отримав у спадок від батька: «Таки хто скільки не зазна, то сотенною старшиною все були Забрьохи: а діди і прадіди Микитові усе були у славному сотенному містечкові Конотопі сотниками; так від отця до сина так сотенство і переходило».
Дурнуватий, невмитий, нечесаний, недолугий Забрьоха разом з сотенством отримав майже необмежену владу не тільки над козацькою сотнею, а й над усім Конотопом. Він був грубий, неотесаний і не знав грамоти. Забрьоха казав писареві, своєму помічникові: «Ти знаєш, що я нічого письменного не розкую, хоч у школі вчився, і «вірую» почав було вчити, та на «же за ни», як затявсь, то й покинув письмо». Та й рахувати він навчився тільки до тридцяти. Тому на пропозицію Пістряка перелічити сотню він відповідав: «Лічи сам і роби як знаєш, ти на те писар; а я усе опісля підпишу, бо я на те сотник, щоб не лічити, а тільки підписувати». До того ж, особисто Забрьоха не міг дати ладу своїй сотні, тому у всьому покладався на свого помічника Пістряка і у всьому його слухався.
Сотник забрьоха сліпо вірив писарю Пістряку, тому й залишився в Конотопі і зайнявся боротьбою з відьмами, замість того, щоб виводити сотню з міста, за що потім і був звільнений полковником.
Таким же точно безпорадним і обмеженим виглядає сотник Забрьоха і в особистому житті. Він навіть не може чітко запропонувати Олені Йосипівні вийти за нього заміж: «мнякав-мнякав, та й неначе про воли, а кінча про голуби, дума об барді, а каже об тернівці, та як замовк, та й замовк, та знай слину ковта, дивлячись на таку кралю».
Окрім недолугості козацької верхівки Г. Квітка-Основ’яненко у повісті «Конотопська відьма» висміює й хабарництво. Головний герой твору сотник Забрьоха каже про хабарі як про щось звичайне: «Я тут є сотник, голодувати не буду: той прийде з хлібом, той з паляницею, той з буханцем, а інший і мішечок борошна привезе; аби б тільки позивались…». А щоб отримати в жінки хорунжівну, він навіть готовий на злочин. Відьмі за допомогу у сватанні сотник обіцяє: «Чи звелиш Конотоп спалити, так разом із чотирьох кінців і запалю; чи звелиш усю конотопську дітвору – що ви, відьми, не любите – так за один день усіх до єдиного і потрощу…».
Сотник Забрьоха – це дурна людина і дармоїд. Усі думки Забрьохи крутяться лише навколо сну, горілки і смачної їжі. Він з погордою і грубістю ставиться до підлеглих і жителів Конотопу, деяких примушує на себе працювати. Образ сотника уособлює в собі усі вади козацьких старшин, які на той час вже не обиралися козаками, а отримували посаду у спадок: «А се вже звісно, і всюди так поводиться, що чим начальник дурніший, тим він гордіший, і знай дметься, мов шкураток на вогні». Мова Забрьохи пересипана лайками і грубістю. Наприклад, запрошуючи писаря до себе в хату, він каже: «Сідай же, приятелю; якого-бо ти чорта там біля порога маячиш, як той цуцик на вірьовці?».
Щодо Пістряка, то в його образі письменник втілив найогидніші риси козацьких старшин: користолюбство, паразитизм, шахрайство. Використовуючи дурість сотника і своє службове становище, саме Пістряк верховодить у Конотопі. При цьому, щоб самому сісти на місто сотенного, писар використовує різні хитрощі. Як і Забрьоха, писар глумиться з селян, зневажає козаків, постійно вимагає з них хабарів, а жінок, які відмовилися від його залицяння, оголошує відьмами і наказує топити їх у ставку».
Писар хоча і розумніше сотника, але мова його все одно незрозуміла простим людям, бо пересипана різними канцелярськими і церковнослов’янськими словами. Про свою освіту Пістряк каже: «дванадцять год учився у дяка в школі: у год вчистив граматику, два годи вчив часословець, півчварта года сидів над псалтирем і з молитвами зовсім вивчив, та півп’ята года вчився писати, а цілісінький год вчився на щотах; а промеж тим, ходячи на крилас, поняв гласи, і єрмолойні догматики, і Сковородині херувимські, туди ж за дяком і піддячим окселентує».
Як це не дивно, але в повісті «Конотопська відьма» немає жодного позитивного персонажу. Та незважаючи на це, її можна вважати найкращим гумористично-сатиричним твором Г. Квітки-Основ’яненка. Використавши сатиру і гумор, письменник надає читачам можливість самостійно оцінити персонажів цього твору і увесь комізм описаних у ньому подій.
У змалюванні дійсності у своїх творах письменник широко використовував усну народну творчість – перекази, повір’я, приказки, прислів’я і казки. Зображуючи життя своїх співвітчизників під сатиричним кутом, він висловлював власні погляди на користолюбство, жадібність, лиходійство, та інші вади, притаманні тогочасному суспільству.
Щодо «Конотопської відьми», то в цій повісті Г. Квітка-Основ’яненко майстерно з’єднує реалістичні картини і фантастику. Головних героїв твору сотника Забрьоху і писаря Пістряка ріднить самодурство, зажерливість, пияцтво і зневага до простого трудового народу. Крім того, своє сотенство Микита Забрьоха не заслужив, а отримав у спадок від батька: «Таки хто скільки не зазна, то сотенною старшиною все були Забрьохи: а діди і прадіди Микитові усе були у славному сотенному містечкові Конотопі сотниками; так від отця до сина так сотенство і переходило».
Дурнуватий, невмитий, нечесаний, недолугий Забрьоха разом з сотенством отримав майже необмежену владу не тільки над козацькою сотнею, а й над усім Конотопом. Він був грубий, неотесаний і не знав грамоти. Забрьоха казав писареві, своєму помічникові: «Ти знаєш, що я нічого письменного не розкую, хоч у школі вчився, і «вірую» почав було вчити, та на «же за ни», як затявсь, то й покинув письмо». Та й рахувати він навчився тільки до тридцяти. Тому на пропозицію Пістряка перелічити сотню він відповідав: «Лічи сам і роби як знаєш, ти на те писар; а я усе опісля підпишу, бо я на те сотник, щоб не лічити, а тільки підписувати». До того ж, особисто Забрьоха не міг дати ладу своїй сотні, тому у всьому покладався на свого помічника Пістряка і у всьому його слухався.
Сотник забрьоха сліпо вірив писарю Пістряку, тому й залишився в Конотопі і зайнявся боротьбою з відьмами, замість того, щоб виводити сотню з міста, за що потім і був звільнений полковником.
Таким же точно безпорадним і обмеженим виглядає сотник Забрьоха і в особистому житті. Він навіть не може чітко запропонувати Олені Йосипівні вийти за нього заміж: «мнякав-мнякав, та й неначе про воли, а кінча про голуби, дума об барді, а каже об тернівці, та як замовк, та й замовк, та знай слину ковта, дивлячись на таку кралю».
Окрім недолугості козацької верхівки Г. Квітка-Основ’яненко у повісті «Конотопська відьма» висміює й хабарництво. Головний герой твору сотник Забрьоха каже про хабарі як про щось звичайне: «Я тут є сотник, голодувати не буду: той прийде з хлібом, той з паляницею, той з буханцем, а інший і мішечок борошна привезе; аби б тільки позивались…». А щоб отримати в жінки хорунжівну, він навіть готовий на злочин. Відьмі за допомогу у сватанні сотник обіцяє: «Чи звелиш Конотоп спалити, так разом із чотирьох кінців і запалю; чи звелиш усю конотопську дітвору – що ви, відьми, не любите – так за один день усіх до єдиного і потрощу…».
Сотник Забрьоха – це дурна людина і дармоїд. Усі думки Забрьохи крутяться лише навколо сну, горілки і смачної їжі. Він з погордою і грубістю ставиться до підлеглих і жителів Конотопу, деяких примушує на себе працювати. Образ сотника уособлює в собі усі вади козацьких старшин, які на той час вже не обиралися козаками, а отримували посаду у спадок: «А се вже звісно, і всюди так поводиться, що чим начальник дурніший, тим він гордіший, і знай дметься, мов шкураток на вогні». Мова Забрьохи пересипана лайками і грубістю. Наприклад, запрошуючи писаря до себе в хату, він каже: «Сідай же, приятелю; якого-бо ти чорта там біля порога маячиш, як той цуцик на вірьовці?».
Щодо Пістряка, то в його образі письменник втілив найогидніші риси козацьких старшин: користолюбство, паразитизм, шахрайство. Використовуючи дурість сотника і своє службове становище, саме Пістряк верховодить у Конотопі. При цьому, щоб самому сісти на місто сотенного, писар використовує різні хитрощі. Як і Забрьоха, писар глумиться з селян, зневажає козаків, постійно вимагає з них хабарів, а жінок, які відмовилися від його залицяння, оголошує відьмами і наказує топити їх у ставку».
Писар хоча і розумніше сотника, але мова його все одно незрозуміла простим людям, бо пересипана різними канцелярськими і церковнослов’янськими словами. Про свою освіту Пістряк каже: «дванадцять год учився у дяка в школі: у год вчистив граматику, два годи вчив часословець, півчварта года сидів над псалтирем і з молитвами зовсім вивчив, та півп’ята года вчився писати, а цілісінький год вчився на щотах; а промеж тим, ходячи на крилас, поняв гласи, і єрмолойні догматики, і Сковородині херувимські, туди ж за дяком і піддячим окселентує».
Як це не дивно, але в повісті «Конотопська відьма» немає жодного позитивного персонажу. Та незважаючи на це, її можна вважати найкращим гумористично-сатиричним твором Г. Квітки-Основ’яненка. Використавши сатиру і гумор, письменник надає читачам можливість самостійно оцінити персонажів цього твору і увесь комізм описаних у ньому подій.
