О. Пушкін i Одеса
«Я жив тоді в Одесі курній:
Там довго ясні небеса,
Там клопітно торг рясний
Свої підіймає вітрила»
О. С. Пушкін «Євгеній Онєгін»
У 1824 році Пушкін був переведений до Одеси, яка після провінційного Кишинева здалася йому справжнім європейським містом. Саме такою постає Одеса у спогадах поета:
Там все Європою дихає, віє,
Все блищить півднем і рясніє
Розмаїтістю живою.
Мова Італії золотої
Звучить на вулиці веселій…»
Початок життя в шумному приморському місті складався для Пушкіна найщасливішим чином: він купався в морі, відвідував спектаклі, читав французькі газети, вечеряв у ресторанах, писав вірші і переживав бурхливі любовні романи. Але незабаром ця ідилія була зруйнована напруженими відносинами поета з його новим начальником, графом Воронцовим. Людина суворої вдачі, хоч і не позбавлена тяги до прекрасного, граф був сумішшю мецената, який мало тямив у поезії, і наставника, що намагається виховати з «недолугого віршотворця» добропорядного чиновника.
Постійно стикаючись з Воронцовим, Пушкін насилу стримував роздратування (одного разу Воронцов відправив поета обстежити місцевості, постраждалі від сарани, у відповідь на що той представив йому знущальний «звіт»: «Сарана летіла, летіла, сіла і все з’їла». Напруга у відносинах перейшла у відкритий конфлікт, коли Пушкін вибухнув убивчою епіграмою на графа:
«Напів-мілорд, напів-купець ,
Напів-мудрець, напів-невіглас,
Напів-негідник, але є надія,
Що буде повним нарешті».
Оскаженілий Воронцов звернувся до влади з вимогою негайно видалити «нестерпного віршотворця» з Одеси. Скориставшись першим же приводом, ті направили поета для відбування подальшої заслання в його власний маєток хутір Михайлівський, розташований в «далекому північному повіті» Росії. Перебування там означало фактичну ізоляцію від суспільства, що для молодого Пушкіна було рівнозначно тюремному ув’язненню. Але саме в Михайлівському, далеко від світської суєти, в умовах одноманітного сільського життя, скрашеного лише старої відданою нянею Ориною Родіонівною, листами знайомих, рідкісними візитами старих друзів і виїздами до найближчих сусідів, Пушкін вступив в пору розквіту своїх творчих сил.
За два роки в Михайлівському їм було написано понад сто творів, у тому числі поеми «Цигани» і «Граф Нулін», трагедія «Борис Годунов», чотири глави «роману у віршах» «Євгеній Онєгін», кілька десятків віршів. Але головне – в цей період він по-справжньому усвідомив себе Поетом, для якого література є справою всього життя.
Там же, в Михайлівському, Пушкін дізнався про повстання на Сенатській площі. Звістка ця його вразила. Поет щиро турбувався про подальшу долю самовідданих подвижників ідеї Свободи, серед яких було чимало його товаришів і знайомих. Звістки про репресії декабристів підтвердили самі тривожні побоювання: «Каторга 120 друзів, братів, товаришів жахлива», – писав Пушкін поетові В’яземському.
Жорстокість, з якою царський уряд розправлявся з бунтівниками, не залишала місця для надій на зміни на краще і в житті самого Пушкіна. Тим більше що, як повідомляв поетові в листах Жуковський, його вірші виявлялися в паперах чи не кожного, кого звинувачували у справі про таємну революційну організацію. Але, незважаючи на загрозу нового покарання, Пушкін, з’явившись за височайшим повелінням в Москву, в бесіді з Миколою I, який тільки вступив на престол, мужньо заявив, що якби 14 грудня він перебував у Петербурзі, то був би в рядах учасників декабристського повстання.
В Одесі поет провів тринадцять місяців – з 3 липня 1823 по 31 липня 1824 року. Тут ним були написані дві з половиною глави «Євгенія Онєгіна», поема «Цигани», був закінчений «Бахчисарайський фонтан», вірші: «Свободи сіяч пустельний», «Невинний страж дрімав на царственому порозі», «Навіщо ти посланий був і хто тебе послав», «Ніч», «Демон», «Віз життя», «Прийде жахливий час» і багато інших.
У цей час у Пушкіна склалися дружні стосунки з Єлизаветою Ксаверівною Воронцовою, що перейшли в глибоке почуття. Їй поет присвятив вірші «Бережи мене, мій талісман», «Притулок любові, він вічно полон», «Все скінчено: між нами зв’язку немає» і багато інших. З її чоловіком і начальником Пушкіна в Одесі – графом Воронцовим – дружби у поета не вийшло. Якщо Інзов ставився до Пушкіна по-батьківськи не обмежував його свободу, то Воронцов був налаштований вороже. Олександр Сергійович «платив» йому злими епіграмами. Ці відносини, зрештою, призвели до висилки поета з Одеси до Михайлівського.
Там довго ясні небеса,
Там клопітно торг рясний
Свої підіймає вітрила»
О. С. Пушкін «Євгеній Онєгін»
У 1824 році Пушкін був переведений до Одеси, яка після провінційного Кишинева здалася йому справжнім європейським містом. Саме такою постає Одеса у спогадах поета:
Там все Європою дихає, віє,
Все блищить півднем і рясніє
Розмаїтістю живою.
Мова Італії золотої
Звучить на вулиці веселій…»
Початок життя в шумному приморському місті складався для Пушкіна найщасливішим чином: він купався в морі, відвідував спектаклі, читав французькі газети, вечеряв у ресторанах, писав вірші і переживав бурхливі любовні романи. Але незабаром ця ідилія була зруйнована напруженими відносинами поета з його новим начальником, графом Воронцовим. Людина суворої вдачі, хоч і не позбавлена тяги до прекрасного, граф був сумішшю мецената, який мало тямив у поезії, і наставника, що намагається виховати з «недолугого віршотворця» добропорядного чиновника.
Постійно стикаючись з Воронцовим, Пушкін насилу стримував роздратування (одного разу Воронцов відправив поета обстежити місцевості, постраждалі від сарани, у відповідь на що той представив йому знущальний «звіт»: «Сарана летіла, летіла, сіла і все з’їла». Напруга у відносинах перейшла у відкритий конфлікт, коли Пушкін вибухнув убивчою епіграмою на графа:
«Напів-мілорд, напів-купець ,
Напів-мудрець, напів-невіглас,
Напів-негідник, але є надія,
Що буде повним нарешті».
Оскаженілий Воронцов звернувся до влади з вимогою негайно видалити «нестерпного віршотворця» з Одеси. Скориставшись першим же приводом, ті направили поета для відбування подальшої заслання в його власний маєток хутір Михайлівський, розташований в «далекому північному повіті» Росії. Перебування там означало фактичну ізоляцію від суспільства, що для молодого Пушкіна було рівнозначно тюремному ув’язненню. Але саме в Михайлівському, далеко від світської суєти, в умовах одноманітного сільського життя, скрашеного лише старої відданою нянею Ориною Родіонівною, листами знайомих, рідкісними візитами старих друзів і виїздами до найближчих сусідів, Пушкін вступив в пору розквіту своїх творчих сил.
За два роки в Михайлівському їм було написано понад сто творів, у тому числі поеми «Цигани» і «Граф Нулін», трагедія «Борис Годунов», чотири глави «роману у віршах» «Євгеній Онєгін», кілька десятків віршів. Але головне – в цей період він по-справжньому усвідомив себе Поетом, для якого література є справою всього життя.
Там же, в Михайлівському, Пушкін дізнався про повстання на Сенатській площі. Звістка ця його вразила. Поет щиро турбувався про подальшу долю самовідданих подвижників ідеї Свободи, серед яких було чимало його товаришів і знайомих. Звістки про репресії декабристів підтвердили самі тривожні побоювання: «Каторга 120 друзів, братів, товаришів жахлива», – писав Пушкін поетові В’яземському.
Жорстокість, з якою царський уряд розправлявся з бунтівниками, не залишала місця для надій на зміни на краще і в житті самого Пушкіна. Тим більше що, як повідомляв поетові в листах Жуковський, його вірші виявлялися в паперах чи не кожного, кого звинувачували у справі про таємну революційну організацію. Але, незважаючи на загрозу нового покарання, Пушкін, з’явившись за височайшим повелінням в Москву, в бесіді з Миколою I, який тільки вступив на престол, мужньо заявив, що якби 14 грудня він перебував у Петербурзі, то був би в рядах учасників декабристського повстання.
В Одесі поет провів тринадцять місяців – з 3 липня 1823 по 31 липня 1824 року. Тут ним були написані дві з половиною глави «Євгенія Онєгіна», поема «Цигани», був закінчений «Бахчисарайський фонтан», вірші: «Свободи сіяч пустельний», «Невинний страж дрімав на царственому порозі», «Навіщо ти посланий був і хто тебе послав», «Ніч», «Демон», «Віз життя», «Прийде жахливий час» і багато інших.
У цей час у Пушкіна склалися дружні стосунки з Єлизаветою Ксаверівною Воронцовою, що перейшли в глибоке почуття. Їй поет присвятив вірші «Бережи мене, мій талісман», «Притулок любові, він вічно полон», «Все скінчено: між нами зв’язку немає» і багато інших. З її чоловіком і начальником Пушкіна в Одесі – графом Воронцовим – дружби у поета не вийшло. Якщо Інзов ставився до Пушкіна по-батьківськи не обмежував його свободу, то Воронцов був налаштований вороже. Олександр Сергійович «платив» йому злими епіграмами. Ці відносини, зрештою, призвели до висилки поета з Одеси до Михайлівського.
