«Образ Івана Гонти та Максима Залізняка» за поемою Т. Шевченко «Гайдамаки»
Поема «Гайдамаки» Т. Г Шевченка змальовує події селянського повстання, яке відбулося на українських землях у 1678 році. Це повстання більше відоме в історії України як Коліївщина, а приводом для нього стали жорстокі знущання конфедератів над населенням Правобережної України.
Повстання почалося неподалік від міста Чигирина, але воно дуже швидко поширилося на усю Коліївщину, зачепило частину Поділля і докотилося аж до Умані. На чолі цього повстання стояв запорізький козак Максим Залізняк, а з часом до нього приєднався сотник з Умані Іван Гонта. Саме таким було історичне підґрунтя поеми Т. Шевченка «Гайдамаки».
Але не слід забувати, що великий Кобзар зобразив події, які відбувалися під час Коліївщини, зовсім по-іншому, ніж це робили і роблять історики. Це зрозуміло, адже замість реальних історичних фактів поет на перший план виніс художні узагальнення, те ж саме можна сказати і про головних персонажів твору – ватажків повстання.
Завдання поета Т. Шевченко вбачав не в тому, щоб відтворити події і зобразити видатні історичні постаті максимально достовірно, а в тому, щоб за допомогою поетичного слова висловити власні думки з приводу тієї чи іншої історичної події. Відомо, що образи Гонти і Залізняка надихали Т. Шевченка ще в дитячому віці, ще з тих часів, коли він з великим задоволенням слухав мандрівних кобзарів., серед пісень яких було багато творів про Коліївщину. Тому й зрозуміло, що ватажки постають у поемі в деякій мірі ідеалізованими і романтизованими:
«Лiта орел, лiта сизий
Попід небесами,
Гуля Максим, гуля батько
Степами, лісами».
І стиль зображення, і образи Т. Шевченко запозичує з народних пісень, що підкреслює народність Залізняка, Гонти та їх прихильників:
«I воює, i гарцює
З усiєï сили».
Максим Залізняк у поемі змальований як сильна цілісна особистість, яка живе однією єдиною метою, проте це зовсім не заважає йому перейматися бідами простого народу і щиро співчувати йому. Та й взагалі, він був близькою для них людиною, за що гайдамаки називали його «батьком». Ватажок вмів на тільки відважно битися, а й підбадьорювати у бою своїх гайдамаків, підтримувати їхній бойовий настрій. Образ Залізняка – це образ улюбленця українського народу, улюбленця «громади в сіряках». А Ярему, який стає Залізняку за сина, автор вивів як узагальнений образ народу.
«Придбав Максим собі сина
На всю Україну.
Хоч нерідний син Ярема,
А щира дитина».
Повстанці кажуть про свого ватажка: «У нас один старший – батько Максим».
Дещо по-іншому змальовує Т. Шевченко образ ще одного ватажка гайдамацького повстання – сотника Івана Гонту. Поет використовує для його зображення зовсім інші фарби. Гонта трагічніший і суворіший, а основна риса, яку підкреслює в ньому Т. Шевченко – це безмежна, майже фанатична відданість справі помсти і така ж безмежна вірність присязі.
Гонта вже не перед чим не зупиняється, узявши у руки «священного ножа», яким різав ворогів. Ватажок сам, своїми руками вбиває навіть своїх дітей:
«Поцілуйте мене, діти,
Бо не я вбиваю,
А присяга».
Але це вбивство Гонта дуже переживає, хоч рука його і не здригнулося, а з часом ватажок повертається, щоб поховати вбитих дітей.
Слід зазначити, що історичні факти не підтверджують цього вчинку, а Т. Шевченко використовує його для того, щоб підкреслити, наскільки сильно ненавидів український народ своїх загарбників, підкреслити, що він був готовий піти на все заради своєї свободи і незалежності.
Особисте ставлення Т. Шевченка до ватажків гайдамацького повстання розкривається у ліричному відступі поеми «Гомоніла Україна». Насамперед, Гонту тут ми бачимо як «мученика праведного», а Залізняка – «як душу щиру». Саме такими створив ці образи Т. Шевченко, саме такими вони постають перед нами. І будь-що, ми не повинні забувати героїв свого народу, як забули наші предки, де знаходяться могили ватажків. Адже без пам’яті про минуле нам годі й сподіватися, що наше майбутнє буде світлішим за наше сьогодення.
Повстання почалося неподалік від міста Чигирина, але воно дуже швидко поширилося на усю Коліївщину, зачепило частину Поділля і докотилося аж до Умані. На чолі цього повстання стояв запорізький козак Максим Залізняк, а з часом до нього приєднався сотник з Умані Іван Гонта. Саме таким було історичне підґрунтя поеми Т. Шевченка «Гайдамаки».
Але не слід забувати, що великий Кобзар зобразив події, які відбувалися під час Коліївщини, зовсім по-іншому, ніж це робили і роблять історики. Це зрозуміло, адже замість реальних історичних фактів поет на перший план виніс художні узагальнення, те ж саме можна сказати і про головних персонажів твору – ватажків повстання.
Завдання поета Т. Шевченко вбачав не в тому, щоб відтворити події і зобразити видатні історичні постаті максимально достовірно, а в тому, щоб за допомогою поетичного слова висловити власні думки з приводу тієї чи іншої історичної події. Відомо, що образи Гонти і Залізняка надихали Т. Шевченка ще в дитячому віці, ще з тих часів, коли він з великим задоволенням слухав мандрівних кобзарів., серед пісень яких було багато творів про Коліївщину. Тому й зрозуміло, що ватажки постають у поемі в деякій мірі ідеалізованими і романтизованими:
«Лiта орел, лiта сизий
Попід небесами,
Гуля Максим, гуля батько
Степами, лісами».
І стиль зображення, і образи Т. Шевченко запозичує з народних пісень, що підкреслює народність Залізняка, Гонти та їх прихильників:
«I воює, i гарцює
З усiєï сили».
Максим Залізняк у поемі змальований як сильна цілісна особистість, яка живе однією єдиною метою, проте це зовсім не заважає йому перейматися бідами простого народу і щиро співчувати йому. Та й взагалі, він був близькою для них людиною, за що гайдамаки називали його «батьком». Ватажок вмів на тільки відважно битися, а й підбадьорювати у бою своїх гайдамаків, підтримувати їхній бойовий настрій. Образ Залізняка – це образ улюбленця українського народу, улюбленця «громади в сіряках». А Ярему, який стає Залізняку за сина, автор вивів як узагальнений образ народу.
«Придбав Максим собі сина
На всю Україну.
Хоч нерідний син Ярема,
А щира дитина».
Повстанці кажуть про свого ватажка: «У нас один старший – батько Максим».
Дещо по-іншому змальовує Т. Шевченко образ ще одного ватажка гайдамацького повстання – сотника Івана Гонту. Поет використовує для його зображення зовсім інші фарби. Гонта трагічніший і суворіший, а основна риса, яку підкреслює в ньому Т. Шевченко – це безмежна, майже фанатична відданість справі помсти і така ж безмежна вірність присязі.
Гонта вже не перед чим не зупиняється, узявши у руки «священного ножа», яким різав ворогів. Ватажок сам, своїми руками вбиває навіть своїх дітей:
«Поцілуйте мене, діти,
Бо не я вбиваю,
А присяга».
Але це вбивство Гонта дуже переживає, хоч рука його і не здригнулося, а з часом ватажок повертається, щоб поховати вбитих дітей.
Слід зазначити, що історичні факти не підтверджують цього вчинку, а Т. Шевченко використовує його для того, щоб підкреслити, наскільки сильно ненавидів український народ своїх загарбників, підкреслити, що він був готовий піти на все заради своєї свободи і незалежності.
Особисте ставлення Т. Шевченка до ватажків гайдамацького повстання розкривається у ліричному відступі поеми «Гомоніла Україна». Насамперед, Гонту тут ми бачимо як «мученика праведного», а Залізняка – «як душу щиру». Саме такими створив ці образи Т. Шевченко, саме такими вони постають перед нами. І будь-що, ми не повинні забувати героїв свого народу, як забули наші предки, де знаходяться могили ватажків. Адже без пам’яті про минуле нам годі й сподіватися, що наше майбутнє буде світлішим за наше сьогодення.
