Актуальність поеми Т. Шевченка «Кавказ»
Одним з найпристрасніших, найяскравіших творів великого Кобзаря українського народу Т. Г. Шевченка є поема «Кавказ». Хоч там і не йде мова про Україну, проте вона змушує пройнятися болем кавказького народу і щиро побажати йому перемоги у боротьбі проти лютого ворога – самодержавної Росії. Змушує поема замислитися і над долею рідного народу, над його прагненням до свободи і боротьбою за незалежність. У поемі «Кавказ» Т. Шевченко заповідав своїм співвітчизникам ніколи не миритися з насильством і неправдою, щиро вітав мужність та незламність горців, які виступили проти царизму зі зброєю в руках і багато років мужньо боролися за свою свободу.
Поема «Кавказ» починається похмурим гірським пейзажем, де вершини оповиті хмарами, засіяні горем і политі кров’ю. Автор дає нам досить повне уявлення не тільки про природу Кавказу, а й про долю його народу, про землю, де був прикутий до скелі Прометей, який пожертвував собою заради щастя людей, Прометей, якого кожен день катував орел. Саме образ цього міфічного героя, захисника людей і борця за свободу, став у поемі символом могутності, нескореності і сили народу. Орел же асоціюється з двоглавим орлом російського самодержавства. Ця символічність ще раз підкреслює, що будь-який народ безсмертний, як безсмертна і його душа.
«Не вмирає душа наша,
Не вмирає воля,
І неситий не виоре
На дні моря поле,
Не скує душі живої
І слова живого…».
Центральною частиною поеми «Кавказ» є звернення колонізаторів до горців, у якому царизм лицемірно твердив, що хати і хліб у гірського народу ніхто не відбере, ніхто не поведе їх в кайданах. Про лицемірство яскраво свідчать слова загарбників про те, що вони хотіли «подарувати» горцям власні хати, а хліб їм кинути, «як тим собакам». У поемі добре відчувається достатньо прозорий натяк на тогочасного російського самодержця Миколу І, якого автор називає «неситим». Про царську Росію поет говорить як про тюрму народів:
«А тюрмі А люду!.. Що й лічить!
Од молдованина до фіна
На всіх язиках все мовчить,
Бо благоденствує!».
Присутність образу в’язниці відчувається у будь-якій частині поеми, а у виголошеному від реакційних сил саркастичному монолозі чутна обіцянка навчити народи «як і тюрми мурувати, кайдани кувати, як і носить». Згадується у творі і «Сибір несходимий» – традиційне місце заслання борців за свободу і людей з передовими думками. Своєю поемою Т. Шевченко закликає усі прогресивні сили до об’єднання проти російського царизму – спільного ворога.
Поему «Кавказ» Т. Г. Шевченко написав понад сто п’ятдесят років тому, але й сьогодні її рядки звучать надзвичайно актуально. Цей видатний твір великого Кобзаря українського народу надає наснаги непримиренно ставитися до будь-якого насильства, навчає нас завжди мати почуття власної гідності і ніколи не перед ким не принижуватися.
Поема «Кавказ» починається похмурим гірським пейзажем, де вершини оповиті хмарами, засіяні горем і политі кров’ю. Автор дає нам досить повне уявлення не тільки про природу Кавказу, а й про долю його народу, про землю, де був прикутий до скелі Прометей, який пожертвував собою заради щастя людей, Прометей, якого кожен день катував орел. Саме образ цього міфічного героя, захисника людей і борця за свободу, став у поемі символом могутності, нескореності і сили народу. Орел же асоціюється з двоглавим орлом російського самодержавства. Ця символічність ще раз підкреслює, що будь-який народ безсмертний, як безсмертна і його душа.
«Не вмирає душа наша,
Не вмирає воля,
І неситий не виоре
На дні моря поле,
Не скує душі живої
І слова живого…».
Центральною частиною поеми «Кавказ» є звернення колонізаторів до горців, у якому царизм лицемірно твердив, що хати і хліб у гірського народу ніхто не відбере, ніхто не поведе їх в кайданах. Про лицемірство яскраво свідчать слова загарбників про те, що вони хотіли «подарувати» горцям власні хати, а хліб їм кинути, «як тим собакам». У поемі добре відчувається достатньо прозорий натяк на тогочасного російського самодержця Миколу І, якого автор називає «неситим». Про царську Росію поет говорить як про тюрму народів:
«А тюрмі А люду!.. Що й лічить!
Од молдованина до фіна
На всіх язиках все мовчить,
Бо благоденствує!».
Присутність образу в’язниці відчувається у будь-якій частині поеми, а у виголошеному від реакційних сил саркастичному монолозі чутна обіцянка навчити народи «як і тюрми мурувати, кайдани кувати, як і носить». Згадується у творі і «Сибір несходимий» – традиційне місце заслання борців за свободу і людей з передовими думками. Своєю поемою Т. Шевченко закликає усі прогресивні сили до об’єднання проти російського царизму – спільного ворога.
Поему «Кавказ» Т. Г. Шевченко написав понад сто п’ятдесят років тому, але й сьогодні її рядки звучать надзвичайно актуально. Цей видатний твір великого Кобзаря українського народу надає наснаги непримиренно ставитися до будь-якого насильства, навчає нас завжди мати почуття власної гідності і ніколи не перед ким не принижуватися.
