Мої роздуми над романом П. Куліша «Чорна Рада»
Роман П. Куліша «Чорна рада» цікавий і багатопроблемний твір. У ньому письменник порушує не тільки історичні і політичні проблеми, проблеми ставлення влади до народу, незалежності держави, патріотичності, ролі державного діяча і простих людей, а й загальнолюдські, філософські питання – питання народної моралі, батьків і дітей, подружнього щастя і кохання, боротьби добра і зла. Хоча персонажі твору стали носіями ідей самого автора, його антипатій і симпатій, його думок, з-під пера П. Куліша вони вийшли незвичайно живими художніми образами, за долю яких доводиться переживати, радіти, яким доводиться співчувати чи, навпаки, засуджувати.
Це і Яким Сомко – красень, мужня людина і далекоглядний політик, і старий Шрам – суворий та палкий патріот, і його син Петро – відважна та романтична людина, і чарівна Череванівна, і Кирило Тур – одчайдушний, але химерний козак, і жорстокий та підступний Гвинтовка, і підлий Брюховецький, і багато інших, не менш цікавих та своєрідних персонажів, від яких залежала доля українського народу і країни.
У романі гармонійно переплітаються різні художні стилі. Наприклад, окремі сторінки, які присвячені стосункам Петра і Лесі, їх переживанням, звучать зворушливо і поетично, немов вірші. Інші сторінки роману – це ораторський стиль пристрасних монологів героїв, де викладаються погляди автора на становлення української державності та на важливі суспільні проблеми. Зустрічаються у романі і масові сцени, і розлогі описи, і короткий виклад історичних подій, наприклад, загибель Шрама, Васюти і Сомка. П. Куліш був багатогранно обдарованою людиною, тому наситив свій твір цитатами зі Святого Письма і літописів, уривками з народних пісень, які відіграють у романі важливу композиційну роль, не менш важливу, ніж сон Череванихи чи лист Сомка до Васюти.
У романі «Чорна рада» П. Куліш показав неабиякий талант і художню майстерність. Його мова насичена оригінальними метафорами, епітетами, порівняннями та іншими виразними засобами, близькими до усної народної творчості, ця мова має відчутний народний колорит, вона проста і зрозуміла. Не менш приваблює і вражає епічність та масштабність оповіді, у якій автор своїм письменницьким зором осягає усю країну – від Києва до найдрібнішого хутора, він проникає у душі більшості своїх персонажів – від претендента на булаву, державного діяча Якима Сомка до кобзаря Божого Чоловіка чи міщанина Тараса Сурмила, від красуні Лесі Череванівни до дивакуватого, але незвичайно сміливого запорізького козака Тура.
Захоплено відзивалися про роман «Чорна рада» багато видатних митців, не оминув його добрим словом і Т. Шевченко. А І. Франко вважав цей твір «найкращим твором історичної прози в українській літературі». І це цілком заслужено, адже й сьогодні ми відчуваємо неповторний колорит тієї епохи та вчимося на прикладі героїв роману жити в мирі та єдності зі своїми співвітчизниками, прагнемо не повторювати жахливих помилок історії.
Це і Яким Сомко – красень, мужня людина і далекоглядний політик, і старий Шрам – суворий та палкий патріот, і його син Петро – відважна та романтична людина, і чарівна Череванівна, і Кирило Тур – одчайдушний, але химерний козак, і жорстокий та підступний Гвинтовка, і підлий Брюховецький, і багато інших, не менш цікавих та своєрідних персонажів, від яких залежала доля українського народу і країни.
У романі гармонійно переплітаються різні художні стилі. Наприклад, окремі сторінки, які присвячені стосункам Петра і Лесі, їх переживанням, звучать зворушливо і поетично, немов вірші. Інші сторінки роману – це ораторський стиль пристрасних монологів героїв, де викладаються погляди автора на становлення української державності та на важливі суспільні проблеми. Зустрічаються у романі і масові сцени, і розлогі описи, і короткий виклад історичних подій, наприклад, загибель Шрама, Васюти і Сомка. П. Куліш був багатогранно обдарованою людиною, тому наситив свій твір цитатами зі Святого Письма і літописів, уривками з народних пісень, які відіграють у романі важливу композиційну роль, не менш важливу, ніж сон Череванихи чи лист Сомка до Васюти.
У романі «Чорна рада» П. Куліш показав неабиякий талант і художню майстерність. Його мова насичена оригінальними метафорами, епітетами, порівняннями та іншими виразними засобами, близькими до усної народної творчості, ця мова має відчутний народний колорит, вона проста і зрозуміла. Не менш приваблює і вражає епічність та масштабність оповіді, у якій автор своїм письменницьким зором осягає усю країну – від Києва до найдрібнішого хутора, він проникає у душі більшості своїх персонажів – від претендента на булаву, державного діяча Якима Сомка до кобзаря Божого Чоловіка чи міщанина Тараса Сурмила, від красуні Лесі Череванівни до дивакуватого, але незвичайно сміливого запорізького козака Тура.
Захоплено відзивалися про роман «Чорна рада» багато видатних митців, не оминув його добрим словом і Т. Шевченко. А І. Франко вважав цей твір «найкращим твором історичної прози в українській літературі». І це цілком заслужено, адже й сьогодні ми відчуваємо неповторний колорит тієї епохи та вчимося на прикладі героїв роману жити в мирі та єдності зі своїми співвітчизниками, прагнемо не повторювати жахливих помилок історії.
