Не в свої сани не сідай
Всі знають це прислів’я, яка говорить про те, що кожен більш продуктивно і корисно займатися своєю справою, якщо він у ньому фахівець і експерт.
Нікому не прийде в голову замінити робітника за токарним верстатом, керівника компанії, пілота літаків, програміста і так далі-тому що це просто АБСУРДНО!
Для того, щоб якісно, професійно, з умінням робити свою справу-кожен з нас витрачає на це час, гроші, навчаючись в інститутах і університетах, отримуючи досвід на роботі, і з часом ми можемо вважати себе людьми, що освоїли професію, яку обрали і якої займаємося.
І звичайно з фізичними речами (верстатами, літаками, фабриками, і компаніями, комп’ютерами та ін) відразу помітно, що полазив, посприяв не професіонал, а неумека.
На жаль в нашій культурі, менталітеті, просто в людському ставленні до один до одного не прийнято розрізняти, що з психічними матеріалом людини, душею може звертатися коректно теж тільки фахівець душі-так званий психолог, психотерапевт і іноді психіатр.
Що ж тоді немає розрізнення між тим, коли ваш близька людина говорить вам про душевного болю, намагаючись розділити свою ношу-а йому у відповідь поради, рекомендації, повчання, моралізаторство з приказкою «ми самі собі психологи»?
Адже ось нонсенс, «психологи» у нас всі, хто може порадити, повчити. А по суті ці навички-радити, вчити-психолог не використовує (хіба що в поведінкової терапії).
Роками спочатку в академічному середовищі, потім навчаючись на спеціалізаціях і продовжуючи щорічно підвищувати свої знання в області людської душі психолог розуміє, тонко відчуває клієнта, розрізняючи в ході діалогу його потреби, клієнтську історію, людську долю, нарешті.
Це повільна, гарна, тонка робота, що вимагає, усвідомленості себе, клієнта, процесів між нами, як якби трохи «качаешь душу клієнта на ручках», поки йому боляче, поки він страждає, поки він в розгубленості, поки немає своїх ресурсів.
Як же можна тоді «працювати психологом»-їм не будучи?
Цей лаконічний питання виникло у мене сьогодні після чергової клієнтської історії з порадами і Навчені людей, що не компетентних у психіці людини.
Коли я бачу згаяний час, тривалу депресію, горе втрати-мені шкода, що цей клієнт тільки зараз зміг знайти дорогу до мене, до психолога за професією, бо комусь, просто хорошій людині спало на думку порекомендував психолога, зізнаючись у своїй безпорадності і нездатності допомогти іншому-сказавши слова-«У мене є хороший психолог, піди до нього».
Адже це просто.
Як розрізнити грань, коли наша людська допомога-пошкодувати, втішити, просто послухати закінчується і починається інша-допомога психолога?
Нікому не прийде в голову замінити робітника за токарним верстатом, керівника компанії, пілота літаків, програміста і так далі-тому що це просто АБСУРДНО!
Для того, щоб якісно, професійно, з умінням робити свою справу-кожен з нас витрачає на це час, гроші, навчаючись в інститутах і університетах, отримуючи досвід на роботі, і з часом ми можемо вважати себе людьми, що освоїли професію, яку обрали і якої займаємося.
І звичайно з фізичними речами (верстатами, літаками, фабриками, і компаніями, комп’ютерами та ін) відразу помітно, що полазив, посприяв не професіонал, а неумека.
На жаль в нашій культурі, менталітеті, просто в людському ставленні до один до одного не прийнято розрізняти, що з психічними матеріалом людини, душею може звертатися коректно теж тільки фахівець душі-так званий психолог, психотерапевт і іноді психіатр.
Що ж тоді немає розрізнення між тим, коли ваш близька людина говорить вам про душевного болю, намагаючись розділити свою ношу-а йому у відповідь поради, рекомендації, повчання, моралізаторство з приказкою «ми самі собі психологи»?
Адже ось нонсенс, «психологи» у нас всі, хто може порадити, повчити. А по суті ці навички-радити, вчити-психолог не використовує (хіба що в поведінкової терапії).
Роками спочатку в академічному середовищі, потім навчаючись на спеціалізаціях і продовжуючи щорічно підвищувати свої знання в області людської душі психолог розуміє, тонко відчуває клієнта, розрізняючи в ході діалогу його потреби, клієнтську історію, людську долю, нарешті.
Це повільна, гарна, тонка робота, що вимагає, усвідомленості себе, клієнта, процесів між нами, як якби трохи «качаешь душу клієнта на ручках», поки йому боляче, поки він страждає, поки він в розгубленості, поки немає своїх ресурсів.
Як же можна тоді «працювати психологом»-їм не будучи?
Цей лаконічний питання виникло у мене сьогодні після чергової клієнтської історії з порадами і Навчені людей, що не компетентних у психіці людини.
Коли я бачу згаяний час, тривалу депресію, горе втрати-мені шкода, що цей клієнт тільки зараз зміг знайти дорогу до мене, до психолога за професією, бо комусь, просто хорошій людині спало на думку порекомендував психолога, зізнаючись у своїй безпорадності і нездатності допомогти іншому-сказавши слова-«У мене є хороший психолог, піди до нього».
Адже це просто.
Як розрізнити грань, коли наша людська допомога-пошкодувати, втішити, просто послухати закінчується і починається інша-допомога психолога?
