Актуальність трагедії “Фауст”
Вершинним твором німецького Просвітництва стала трагедія Йоганна Вольфганга Гете «Фауст». Роботі над цим твором митець присвятив понад шістдесят років. Він розпочав його ще в юності й повертався до нього протягом усього життя, тому можна вважати, що «Фауст» став результатом духовних та естетичних шукань Гете, синтезом його філософії. Цей твір письменник закінчив незадовго до смерті. Помирав він з єдиною думкою — про Істину. «Нема нічого більшого, ніж Істина. Який я радий, що присвятив своє життя Істині». Думкою про Істину пройнятий весь твір. Він прагнув знайти її — Істину земного існування, Істину мистецтва, Істину природного й духовного буття — і поділитися своїми відкриттями з людством.
Уже майже два століття воно відкриває для себе «Фауста» Гете, проте остаточно так і не знайшло Істину, а це означає, що твір залишається актуальним.і сьогодні. Отже, уперед, на пошуки Істини, Можливо, вона-не відкриється нам одразу, однак ми маємо доторкнутися до неї й зрозуміти, що є вищі сфери людського духу, де тільки й можливе справжнє життя. Тож яка вона, людина? Яка боротьба полонить її душу? Що перемагає в цій боротьбі — добро чи зло?
Автор надає увагу мотивам кохання, омолодження Фауста; Мефістофелем, шукання істини. Однак Мефістофелвзмальо-ваний у даному разі не як представник зла, а як спритний помічнику сердечних справах. Та і образ Фауста тут ще не досить виразний. За життя Гете «Пра-Фауст» не друкувався. Уперше він був опублікований через сто років після смерті поета, КОЛІ-’ була знайдена копія рукопису, а в 1790 р. світ побачив лише фрагмент з першого варіанта «Фауста».
Інші твори Гете, до яких він звертався протягом свого творчого шляху, теж стали кроками до створення «Фауста». Це і вірш «Прометей», де утверджується бунтівний дух особистості, і драма «Гец фон Берліхінген», де оспівується моп^ність людської натури, і роман «Страждання молодого Вертера», герой якого, за словами Шиллера, — «титан почуттів»
В образі Фауста поєдналися риси сучасників поета: Шиллера, Гердера, Вагнера, Шеллінгатаін, Цей герой увібрав у себе й автобіографічні риси самого Гете, що ніколи не спинявся у своїх шуканнях істини. Фауст — це втілення філософських роздумів письменника про людину та її призначення, про моральну сутність особистості й усього життя людства.
«Пролог на небі» — зав’язка трагедії. У ньому створюється фантастична ситуація зустрічі Господа та його архангелів із Мефістофелем, яка набуває символічного значення. Основний предмет розмови — людина; хто вона така, яке її місце у світі? У «Пролозі на небі» висловлюються з цього приводу полярні думки. Господь утверджує силу людської особистості, її здатності до розвитку, пошуку смислу буття:
Він поки що у мороці блукає,
Та я вкажу йому до правди вхід,
Бо знає садівник, як деревце плекає,
Який від нього буде цвіт і плід.
А Мефістофель. навпаки, стверджує, що людина — «тварина із тварин». вона не здатна наблизитися до вершин духу. То ким є людина на землі? Це основна проблема твору, яка вирішуватиметься упродовж розвитку сюжету.
Образи Господа та Мефістофеля втілюють вічну боротьбу Добра і Зла у Всесвіті. Ця боротьба відбувається не тільки на землі, а і в сфері духовній — у внутрішньому світі особистості.
Утвердження розуму, сили духу, творчих можливостей людини, її здатності до морального вдосконалення, пізнання й перетворення світу. Людина суперечлива істота, у ній відбувається боротьба Добра і Зла, вона шукає смисл буття, прагне усвідомлення свого місця у світі, духовного саморозвитку. Він безмежний і різноманітний, рухливий у своїх проявах, здатний до розвитку, вабить глибиною, непізнаною таїною, нерозгаданою гармонією. Людина прагне вдосконалення світу.
У «Фаусті» представлені різні персонажі, котрі створюють його цілісний образ. Усі люди різні, на думку Гете. Вони не досконалі духовно, піддаються «мерзенним» інстинктам, але водночас мають великі можливості щодо морального перетворення й перетворення світу. Велич людства, вважає митець, полягає у силі його дуХу і здатності до дії. Падаючи й помиляючись, людство, на думку Гете, маєдійти до духовного очищення й оновлення світу.
У творі Гете як трагедії порушуються важливі проблеми буття людини й суспільства, які не можуть бути розв’язані протягом життя героя і призводять до його загибелі. Однак «Фауст» призначався не лише для сцени, а й для читання. За масштабом зображення дійсності, глибиною образів і силою ліризму цей твір можна назвати поемою. Глобальність порушених питань дає можливість назвати твір філософською поемою, а зважаючи на характер конфліктів, є всі підстави вважати «Фауста» поемою драматичною або ж поемою в драматизованій формі.
Уже майже два століття воно відкриває для себе «Фауста» Гете, проте остаточно так і не знайшло Істину, а це означає, що твір залишається актуальним.і сьогодні. Отже, уперед, на пошуки Істини, Можливо, вона-не відкриється нам одразу, однак ми маємо доторкнутися до неї й зрозуміти, що є вищі сфери людського духу, де тільки й можливе справжнє життя. Тож яка вона, людина? Яка боротьба полонить її душу? Що перемагає в цій боротьбі — добро чи зло?
Автор надає увагу мотивам кохання, омолодження Фауста; Мефістофелем, шукання істини. Однак Мефістофелвзмальо-ваний у даному разі не як представник зла, а як спритний помічнику сердечних справах. Та і образ Фауста тут ще не досить виразний. За життя Гете «Пра-Фауст» не друкувався. Уперше він був опублікований через сто років після смерті поета, КОЛІ-’ була знайдена копія рукопису, а в 1790 р. світ побачив лише фрагмент з першого варіанта «Фауста».
Інші твори Гете, до яких він звертався протягом свого творчого шляху, теж стали кроками до створення «Фауста». Це і вірш «Прометей», де утверджується бунтівний дух особистості, і драма «Гец фон Берліхінген», де оспівується моп^ність людської натури, і роман «Страждання молодого Вертера», герой якого, за словами Шиллера, — «титан почуттів»
В образі Фауста поєдналися риси сучасників поета: Шиллера, Гердера, Вагнера, Шеллінгатаін, Цей герой увібрав у себе й автобіографічні риси самого Гете, що ніколи не спинявся у своїх шуканнях істини. Фауст — це втілення філософських роздумів письменника про людину та її призначення, про моральну сутність особистості й усього життя людства.
«Пролог на небі» — зав’язка трагедії. У ньому створюється фантастична ситуація зустрічі Господа та його архангелів із Мефістофелем, яка набуває символічного значення. Основний предмет розмови — людина; хто вона така, яке її місце у світі? У «Пролозі на небі» висловлюються з цього приводу полярні думки. Господь утверджує силу людської особистості, її здатності до розвитку, пошуку смислу буття:
Він поки що у мороці блукає,
Та я вкажу йому до правди вхід,
Бо знає садівник, як деревце плекає,
Який від нього буде цвіт і плід.
А Мефістофель. навпаки, стверджує, що людина — «тварина із тварин». вона не здатна наблизитися до вершин духу. То ким є людина на землі? Це основна проблема твору, яка вирішуватиметься упродовж розвитку сюжету.
Образи Господа та Мефістофеля втілюють вічну боротьбу Добра і Зла у Всесвіті. Ця боротьба відбувається не тільки на землі, а і в сфері духовній — у внутрішньому світі особистості.
Утвердження розуму, сили духу, творчих можливостей людини, її здатності до морального вдосконалення, пізнання й перетворення світу. Людина суперечлива істота, у ній відбувається боротьба Добра і Зла, вона шукає смисл буття, прагне усвідомлення свого місця у світі, духовного саморозвитку. Він безмежний і різноманітний, рухливий у своїх проявах, здатний до розвитку, вабить глибиною, непізнаною таїною, нерозгаданою гармонією. Людина прагне вдосконалення світу.
У «Фаусті» представлені різні персонажі, котрі створюють його цілісний образ. Усі люди різні, на думку Гете. Вони не досконалі духовно, піддаються «мерзенним» інстинктам, але водночас мають великі можливості щодо морального перетворення й перетворення світу. Велич людства, вважає митець, полягає у силі його дуХу і здатності до дії. Падаючи й помиляючись, людство, на думку Гете, маєдійти до духовного очищення й оновлення світу.
У творі Гете як трагедії порушуються важливі проблеми буття людини й суспільства, які не можуть бути розв’язані протягом життя героя і призводять до його загибелі. Однак «Фауст» призначався не лише для сцени, а й для читання. За масштабом зображення дійсності, глибиною образів і силою ліризму цей твір можна назвати поемою. Глобальність порушених питань дає можливість назвати твір філософською поемою, а зважаючи на характер конфліктів, є всі підстави вважати «Фауста» поемою драматичною або ж поемою в драматизованій формі.
