Моя зустріч з „Велесовою книгою”
Нещодавно на уроці української літератури я познайомилася з дуже цікавою пам'яткою нашого народу — „Велесовою книгою”. Вона була знайдена в 1919 р. офіцером Ізен-беком в одному з родових маєтків дворян на межі між Україною і Росією. Довгий час офіцер зберігав її в себе, нікому не показуючи, але потім розповів про знахідку своєму знайомому Миролюбову. Зацікавившись незвичайною пам'яткою, вчений присвятив багато років переписуванню розшифруванню дощечок, на яких були записані давні літери. Його робота виявилася дуже важливою, тому що під час війни пам'ятка була втрачена разом з бібліотекою Ізен-бека. Довгий час у літературному світі точилися суперечки щодо непідробності та справжньої історичної цінності „Велесової книги”.
Дощечки „Велесової книги” різноманітні за змістом. Деякі з них розповідають про життя праслов'янського народу в давні часи, коли території, на яких жив праслов'янський народ, постійно займали різні кочові племена — кімерійці, скіфи, сармати. Вони поневолювали праслов'ян, грабували і вбивали людей. Але праслов'яни не хотіли коритися кочовикам, тому вони верталися звідти, куди втікали і куди їх вивозили загарбники.
На інших дощечках „Велесової книги” написано про те, що на цій території жив хліборобський народ — орії (чи арії). Їхнім символом був образ Матері- Птиці, яка оберігала й захищала оріїв від усіх лих і якій орії поклонялися.
„Велесова книга” дуже докладно розповідає про життя праслов'янського народу, про події, які сталися з нашими пращурами в давні часи.
Окремі дощечки описують особливості давньослов'янської релігії, основних богів, серед яких Сварог, Перун, Велес та інші. Кожен із богів має свою сферу дії, але всі вони вважаються проявами бога-батька — Сварога. На честь своїх богів слов'яни приносили квіти, мед, зерно, бо ті не потребували кривавих жертв. Молилися ж вони не в спеціальних церквах, а біля річки, у полі, серед лісу. Наші предки вірили, що після смерті вони перенесуться в інший світ, який називається „нав”, та потраплять до раю-ірію, де вже знаходяться душі всіх померлих.
„Велесова книга” допомогла мені більш докладно дізнатися про життя моїх пращурів-праслов'ян. Неначе живі постали вони переді мною з усіма своїми турботами, звичаями, віруваннями. Віднайдена випадково на початку XX століття пам'ятка повністю перевернула погляди багатьох учених-істориків на те, яким чином розвивалася слов'янська культура в дохристиянський період. Ми бачимо, що наші предки були зовсім не кровожерливими варварами, а мирним високорозвиненим народом, що ми можемо пишатися ними. Тому залишається тільки жалкувати, що збереглися лише окремі дощечки „Велесової книги”, і ми не можемо вивчити свою праісторію в усіх її подробицях.
