Світанок

Хто з нас не був зачарований картиною світанку? Напевно, кожен, а особливо красою світанку, побаченого вперше. Уставало сонечко, посміхаючись і ніби трішки жартуючи. Ось зажевріли з-за обрію його перші відблиски, потім з’явилася тонесенька смужечка багряного диску й тут же сховалася за легеньку хмарку, а потім виглянула знову. Здавалося, що сонечко вирішило погратись зі мною. Спостерігаю далі. Через лічені секунди червоне коло почало стрімко наростати, змінюючи свій колір із червоного на яскраво-жовтий.

Зійшло сонечко і засміялось! Воно було таке чудове, веселе, що осліпляло своєю усмішкою всю природу. Я подивилась навкруги і не впізнала того, що мене оточувало. Річка почервоніла, як дівчина під час сватання, а нива засвітилась тисячами діамантів.

Потім сонечко піднялось ще вище, облило землю яскравим світлом, поцілувало й попестило тисячами своїх гарячих іскорок кожен листочок і кожну травинку. Обізвалася трава голосами тисячі своїх мешканців: коників, мурашок, цвіркунів. Луги розляглися голосним куванням сивих зозуль та журливим туркотанням горлиць. Все прокинулось. Настав ранок.