Мій останній шкільний твір

Як часто люди мріють про вічність, вічність почуттів, життя. Про вічність почуттів ми говоримо, коли маємо на увазі їхню властивість „відвідувати” різні покоління людей, але вони ке вічні, коли мова йде про життя людини. Вічність тікає від нас з вічною швидкістю, тому нам не дано її впіймати.

У цьому ми ще раз переконуємося, стоячи на пероні вокзалу шкільних років у чеканні поїзду життя.

Коли ми ще сиділи в залі чекання вокзалу, то думали, що так буде вічно, адже десять років не так і мало, особливо, якщо в каталозі твого минулого всього 7 років. Але час має надзвичайну властивість швидко рухатися, коли його життєва бігова доріжка невблаганно стає коротшою.

Ще 10 років позаду... Ні, уже 10 років позаду. А колись все було першим: перший вересневий дзвінок, схвильований учитель і перший урок, перший клас, перша парта коло вікна і перші оцінки в щоденнику, перші труднощі, несміливі відповіді біля дошки, незвична указка в безпорадних руках, перші переживання перед першим іспитом. Тепер усе стає останнім: фотографія в шкільному альбомі, шкільний вечір, шкільний твір з літератури.

Література завжди була моїм улюбленим предметом, напевно, тому, що я не розставалася з книгою з дитинства. Вона була моїм мудрим порадником, вірним другом й утішником. На уроках літератури я відкрила для себе книгу не тільки як предмет задоволення естетичних потреб, але й як носія життєвого досвіду людства. Я навчилася читати між рядків, відгадувати задум автора, познайомилася з літературними напрямками.

Євгеній Онєгін, Печорін, Наташа Ростова, Тетяна Ларіна — ці й інші герої відомих творів лишили свій слід у моїй душі.

Назавжди запам’ятається шлях життєвих шукань Євгенія Онєгіна і Печоріна, Андрія Волконського і П’єра Безухова. Я не перестану захоплюватися вчинком Тетяни Ларіної, коли вона зважилася написати відомого листа Євгенію Онєгіну. Полум’яні, проникливі рядки листа закарбувалися в моєму серці: „Я к вам пишу, чего же боле... Что я могу еще сказать?”.

Як мені забути образ Наташі Ростової, цієї милої, безпосередньої, нескінченно чарівної істоти і водночас рішучої, сильної, прекрасної жінки — улюбленої дружини, матері? Звуки того чарівного вальсу, у якому кружляла юна Наташа, дотепер бринять у моїй душі і зігрівають її теплом спогадів.

На уроках літератури ми познайомилися з творами письменників і поетів, чиї імена назавжди хотіли викреслити з народної пам’яті. Але їхній голос донісся

до нас через десятиліття, і ми відкрили для себе О. Е. Мандельштама, М. О. Булгакова, Б. Л. Пастернака, А. А. Ахматову.

Роман М. О. Булгакова „Майстер і Маргарита” вразив мене своєю оригінальністю. Я буду повертатися до нього ще не один раз, щоб проникнути в глибину його філософії; розгадати його таємничу силу.

Герої літературних творів живуть у моєму серці. У них я знаходжу риси характеру, які відсутні в мене, і намагаюся виробити їх шляхом самовдосконалення. Улюблені твори назавжди залишатимуться в пам’яті. Література стала невід’ємною частиною моєї душі, мого життя.

Це мій останній шкільний твір. А попереду головний твір — життя, помилки в якому не перекреслити. Сподіваюся, що написати його грамотно допоможе мені моя література.