Якою я уявляю свою родину
Минають дні, тижні, місяці, роки… З кожною миттю ми стаємо дорослішими. Все далі й далі везе нас швидкий потяг у доросле життя. Яким воно буде? Можливо, яскравим, веселим, безтурботним, сповненим цікавих і незвичайних подій. Ось я закінчую школу, складаю іспити і вступаю до вишу. Нарешті, оволодіваю професією, про яку мріяла все життя. Далі — робота, пошуки, відкриття. А згодом — успіх і пошана. Як добре, як гарно…
Проте в намальованій у моїй уяві картині майбутнього не вистачає найголовнішого — родини. Адже всяка пташка своє гніздечко в’є. Хочеться і мені його звити, коли настане час. Мріється, що родина моя буде такою ж, як і родина моїх батьків, які подарували мені найцінніше — життя. І, мабуть, не бути мені такою, як сьогодні, якби не мамині очі, якби не сильні й надійні татові руки, якби не щира посмішка бабусі та дідуся. Саме з цими людьми тісно пов’язане моє дитинство, саме вони стали для мене взірцем створення родинного затишку й гармонії.
Мати… Це слово неосяжне, як всесвіт. Адже якщо замислитися, то зрозумієш, що усе в природі символізує материнство. Сонце — мати землі, яку воно зігріває своїм теплом, пестить і голубить світлом, а залишає тільки тоді, як заколише співом морських хвиль і щебетанням птахів. Земля — мати дерев і квітів, яких вона годує, а потім, викохавши та виплекавши, віднімає від своїх грудей. Квіти і дерева — це матері солодких плодів і животворного насіння. Ніхто і ніщо не може існувати без матері. Бо між нею і дитиною простягаються якісь таємні невидимі струни, що поєднують рідні душі. Це ті струни, завдяки яким кожне потрясіння в душі дитини віддається пекучим болем в серці матері, а кожен успіх сприймається як радісна подія особистого життя. Для мене мати — це все у житті. Адже саме вона заспокоює свою дочку тихим ласкавим поглядом, саме вона дарує мені надію у важкі хвилини відчаю та слабкості. Моя мати — це джерело ніжності й любові. Любові найсвятішої, яку ні з чим у світі не порівняти. Сподіваюся, що саме такою матір’ю стану і я для своїх дітей.
Та, мабуть, не була б моя мати такою, якби не батько. Він з усіх сил намагається зробити її і мене щасливими. Так, стати батьком і матір’ю досить легко, а ось бути батьком чи матір’ю — важко. Я дуже ціную помірну суворість батька, бо це прекрасні ліки: в них більше солодкого, ніж гіркого.
Батько, мати і я — одна родина. Живемо між собою, як риба з водою. Хочу, щоб так було завжди. Мрію про те, щоб саме так склалися стосунки і у моїй майбутній родині. Бо впевнена, що за будь-яких умов і обставин необхідно цінувати й поважати одне одного, дорожити кожною хвилиною життя. Я переконана: чого б не робила людина, її справи, навіть найвидатніші, нічого не варті, якщо вона не виконує обов’язків перед своїми найріднішими людьми. Тож шануймо, поважаймо тих, хто подарував нам безцінний дар — життя.
Проте в намальованій у моїй уяві картині майбутнього не вистачає найголовнішого — родини. Адже всяка пташка своє гніздечко в’є. Хочеться і мені його звити, коли настане час. Мріється, що родина моя буде такою ж, як і родина моїх батьків, які подарували мені найцінніше — життя. І, мабуть, не бути мені такою, як сьогодні, якби не мамині очі, якби не сильні й надійні татові руки, якби не щира посмішка бабусі та дідуся. Саме з цими людьми тісно пов’язане моє дитинство, саме вони стали для мене взірцем створення родинного затишку й гармонії.
Мати… Це слово неосяжне, як всесвіт. Адже якщо замислитися, то зрозумієш, що усе в природі символізує материнство. Сонце — мати землі, яку воно зігріває своїм теплом, пестить і голубить світлом, а залишає тільки тоді, як заколише співом морських хвиль і щебетанням птахів. Земля — мати дерев і квітів, яких вона годує, а потім, викохавши та виплекавши, віднімає від своїх грудей. Квіти і дерева — це матері солодких плодів і животворного насіння. Ніхто і ніщо не може існувати без матері. Бо між нею і дитиною простягаються якісь таємні невидимі струни, що поєднують рідні душі. Це ті струни, завдяки яким кожне потрясіння в душі дитини віддається пекучим болем в серці матері, а кожен успіх сприймається як радісна подія особистого життя. Для мене мати — це все у житті. Адже саме вона заспокоює свою дочку тихим ласкавим поглядом, саме вона дарує мені надію у важкі хвилини відчаю та слабкості. Моя мати — це джерело ніжності й любові. Любові найсвятішої, яку ні з чим у світі не порівняти. Сподіваюся, що саме такою матір’ю стану і я для своїх дітей.
Та, мабуть, не була б моя мати такою, якби не батько. Він з усіх сил намагається зробити її і мене щасливими. Так, стати батьком і матір’ю досить легко, а ось бути батьком чи матір’ю — важко. Я дуже ціную помірну суворість батька, бо це прекрасні ліки: в них більше солодкого, ніж гіркого.
Батько, мати і я — одна родина. Живемо між собою, як риба з водою. Хочу, щоб так було завжди. Мрію про те, щоб саме так склалися стосунки і у моїй майбутній родині. Бо впевнена, що за будь-яких умов і обставин необхідно цінувати й поважати одне одного, дорожити кожною хвилиною життя. Я переконана: чого б не робила людина, її справи, навіть найвидатніші, нічого не варті, якщо вона не виконує обов’язків перед своїми найріднішими людьми. Тож шануймо, поважаймо тих, хто подарував нам безцінний дар — життя.
