Як я бачу свою особисту роль у становленні та розвитку громадянського суспільства в Україні (поза державними установами)
Україна – це слово кожен наш співвітчизник, кожен справжній патріот своєї країни повинен вимовляти з неймовірною повагою, бо воно вміщує в собі найважливіше, що потрібно людині. Це – наша Батьківщина, яка стала колискою нашої неповторності, нашої талановитості і нашої величності. Це наша рідна ненька-земля, її неможливо зневажити чи забути, бо саме вона надає нам життєвих сил у будь-який час нашого існування. Україна – це мій народ, який через віки негараздів виніс несхильну вірність своїй Батьківщині, своїй рідній землі.
Я дуже сподіваюсь, що моє життя не пройде марно і я змогу хоч чимось допомогти своїй країні, своєму народові. У мене є мрія отримати професію лікаря і усі свої сили та отримані знання прикласти до того, щоб мої співвітчизники були здоровими і більш щасливими. Моїм гаслом у житті стануть слова В Симоненка:
«Народ мій є! Народ мій завжди буде!
Ніхто не перекреслить мій народ!
Пощезнуть всі перевертні, й приблуди,
І орди завойовників-заброд!».
Кожен з нас повинен розуміти, що він один із тих, від кого залежить майбутнє України, що він є часткою свого народу. А якщо це так, то треба усіма силами піклуватися про добробут своєї Батьківщини і вживати заходів, щоб з кожним роком наша країна все більш розквітала та могутнішала. Треба розуміти, що ми – це майбутнє нашої країни і саме від нас залежить те, яким воно буде.
У мене завжди завмирає серце, коли я бачу, як по весні розквітає природа, так точно мені радісно на душі, коли я бачу, як стрімкими кроками розбудовується наша країна. Але для того, щоб наше життя кращало кожен рік, ми повинні з’єднати свої зусилля, повинні стати єдиною сім’єю, про яку мріяв Т. Шевченко та про яку писав Д. Павличко:
«Вставай, Україно, вставай,
Виходь на дорогу свободи,
Де грає широкий Дунай,
Де ждуть європейські народи».
Я досить багато думав про те, яким же я повинен бути у майбутньому, щоб мої мрії про щасливе життя у рідній країні найскоріше здійснилися. І врешті-решт я дійшов висновку, що перш за все, я буду справжнім патріотом, буду вболівати за долю своєї Батьківщини, віддавати усі свої сили, щоб її відновити і згодом зробити її найкращою серед самих могутніх країн світу. Я звичайна людина, яка може забути майже все, та тільки не може забути свою батьківщину, яка мене викохала, виростила, дала знання та поставила на ноги. Я впевнений, що так вважає більшість моїх друзів та знайомих, які, так само, як і я, планують отримати різні професії та, добре працюючи, вносити свій вклад у підвищення добробуту свого народу, своєї країни.
І я вірю, що Україна з нашою допомогою все ж таки стане однією з кращих держав світу, і тоді затріпотить наш жовто-блакитний прапор, а з усюди буде чуте добре знайомі кожному українцю слова «Ще не вмерла Україна!». Справдяться сподівання великого Кобзаря, справдяться мої сподівання і я буду гордим, що моя праця була корисною, а мої знання виявилися потрібними нашій країні. Я сподіваюсь, що мені пощастить багато добитися у своїй справі, а тому я отримаю змогу якомога більше зробити для своїх співвітчизників.
«Візьми всього! І мозок мій, і вроду,
І мрій дитинних плеса голубі.
Для мене найсвятіша нагорода —
Потрібним буть, красо моя, тобі».
Я буду докладати якомога більше зусиль, щоб згодом наше життя покращилось, тому я і обрав професію лікаря. Бо від здоров’я наших співвітчизників залежить добробут нашої країни, а професія не тільки мені подобається, але й приносить реальну користь людям. А зараз я хочу і намагаюсь добре вчитися, щоб мої знання були корисні мені у майбутньому. І ніщо так не зігріває, як думка про те, що незабаром моя доля на все життя з’єднається з долею моєї країни. З часом, коли остаточно визначиться мій життєвий шлях, коли я стану гарним лікарем, я зможу стати гідним своєї величної Батьківщини, свого щирого, чудового народу. Але й зараз я з впевненістю можу сказати: “Я мав би за найбільшу нагороду потрібним бути своєму народу”.
Я дуже сподіваюсь, що моє життя не пройде марно і я змогу хоч чимось допомогти своїй країні, своєму народові. У мене є мрія отримати професію лікаря і усі свої сили та отримані знання прикласти до того, щоб мої співвітчизники були здоровими і більш щасливими. Моїм гаслом у житті стануть слова В Симоненка:
«Народ мій є! Народ мій завжди буде!
Ніхто не перекреслить мій народ!
Пощезнуть всі перевертні, й приблуди,
І орди завойовників-заброд!».
Кожен з нас повинен розуміти, що він один із тих, від кого залежить майбутнє України, що він є часткою свого народу. А якщо це так, то треба усіма силами піклуватися про добробут своєї Батьківщини і вживати заходів, щоб з кожним роком наша країна все більш розквітала та могутнішала. Треба розуміти, що ми – це майбутнє нашої країни і саме від нас залежить те, яким воно буде.
У мене завжди завмирає серце, коли я бачу, як по весні розквітає природа, так точно мені радісно на душі, коли я бачу, як стрімкими кроками розбудовується наша країна. Але для того, щоб наше життя кращало кожен рік, ми повинні з’єднати свої зусилля, повинні стати єдиною сім’єю, про яку мріяв Т. Шевченко та про яку писав Д. Павличко:
«Вставай, Україно, вставай,
Виходь на дорогу свободи,
Де грає широкий Дунай,
Де ждуть європейські народи».
Я досить багато думав про те, яким же я повинен бути у майбутньому, щоб мої мрії про щасливе життя у рідній країні найскоріше здійснилися. І врешті-решт я дійшов висновку, що перш за все, я буду справжнім патріотом, буду вболівати за долю своєї Батьківщини, віддавати усі свої сили, щоб її відновити і згодом зробити її найкращою серед самих могутніх країн світу. Я звичайна людина, яка може забути майже все, та тільки не може забути свою батьківщину, яка мене викохала, виростила, дала знання та поставила на ноги. Я впевнений, що так вважає більшість моїх друзів та знайомих, які, так само, як і я, планують отримати різні професії та, добре працюючи, вносити свій вклад у підвищення добробуту свого народу, своєї країни.
І я вірю, що Україна з нашою допомогою все ж таки стане однією з кращих держав світу, і тоді затріпотить наш жовто-блакитний прапор, а з усюди буде чуте добре знайомі кожному українцю слова «Ще не вмерла Україна!». Справдяться сподівання великого Кобзаря, справдяться мої сподівання і я буду гордим, що моя праця була корисною, а мої знання виявилися потрібними нашій країні. Я сподіваюсь, що мені пощастить багато добитися у своїй справі, а тому я отримаю змогу якомога більше зробити для своїх співвітчизників.
«Візьми всього! І мозок мій, і вроду,
І мрій дитинних плеса голубі.
Для мене найсвятіша нагорода —
Потрібним буть, красо моя, тобі».
Я буду докладати якомога більше зусиль, щоб згодом наше життя покращилось, тому я і обрав професію лікаря. Бо від здоров’я наших співвітчизників залежить добробут нашої країни, а професія не тільки мені подобається, але й приносить реальну користь людям. А зараз я хочу і намагаюсь добре вчитися, щоб мої знання були корисні мені у майбутньому. І ніщо так не зігріває, як думка про те, що незабаром моя доля на все життя з’єднається з долею моєї країни. З часом, коли остаточно визначиться мій життєвий шлях, коли я стану гарним лікарем, я зможу стати гідним своєї величної Батьківщини, свого щирого, чудового народу. Але й зараз я з впевненістю можу сказати: “Я мав би за найбільшу нагороду потрібним бути своєму народу”.
