Як розуміння притчі про кукіль допоможе тобі змінити своє життя
Притча про кукіль, як і переважна більшість усіх біблійних притч, досить нескладна для розуміння. Для неї Ісус використав приклад з повсякденного життя селян. Це надало йому змогу у досить доступній формі показати суть та принципи існування Царства Небесного. А ось пояснень цієї притчі існує чимало, і кожне з цих тлумачень має право на існування. Тут і справді все склалося як у тій приказці – «Скільки людей, стільки і думок».
Але перш за все треба звернути увагу на те, що кожна деталь цієї притчі була роз’яснена Ісусом у довірчі вій бесіді зі своїми учнями. Той, хто насіння посіяв – Син Божий, поле – це всесвіт, добре насіння – по справжньому віруючі люди або сини Божі, а ось кукіль – це сини диявола, ворог, який посіяв цей кукіль – сам диявол. Жнива у притчі символізують кінець світу, а женці – це ангели. Саме таке пояснення дає нам змогу чітко уявити загальну картину того, у якому духовному стані перебував тогочасний світ та яке місце в ньому займали представники Царства Небесного. Отже зрозуміло, що в нашому світі Бог через сина свого Ісуса Христа намагається сіяти між людьми лише добре насіння християнської віри, Добру Новину свого вчення. Це насіння приносить добрий врожай, якщо воно потрапляє на добрий серцевий ґрунт, прираховуючи тим самим цю людину до громади Царства Небесного. Але поряд з цим і диявол сіє серед людей своє погане насіння, яке згодом проростає різними гріхами, моральними та фізичними злочинами.
Саме тут притча про кукіль відповідає на досить поширене запитання людей: «Чому Бог терпить неправду та зло, яка у всі віка панує в світі. Чому він не крає людей за скоєні ними погани вчинки?». Відповідь у всякому разі проста і одна єдина – він не бажає, щоб під час Суду Божого постраждали невинні сини Царства Небесного.
Ми повинні віддавати собі звіт, що притча – це тільки алегорія і не завжди усі деталі такого оповідання слід враховувати. Частіш усього притча пояснює лише один аспект, акцентуючи увагу слухача на окремій думці. Саме тому притча про кукіль не заперечує думкам, які сконцентровані в інших біблійних притчах. Саме тому ця притча не заперечує інших Слів Божих, які підтверджують, що все ж таки у багатьох випадках Бог карає грішників, причому робить це ще на землі. Тому у притчі про кукіль зображена загальна картина існування з точки зору вічності існування. Тобто у Творця ніколи не було планів знищувати людство так, як це було під час Всесвітнього Потопу. А заслужене покарання у всякому разі чекає грішників наприкінці світу, коли з поля буде збиратися увесь врожай – і добрий, і поганий. Так що під час Великого Суду сам Господь накаже ангелам поділити світ на дві частини, яким і представить відповідну плату.
Притча про кукіль учить людей бути обачними і обережними у своїх судженнях щодо інших людей. Бо досить часто люди здатні критикувати усіх, хто не розподіляє їхніх думок, досить часто вони вважають таких людей за єретиків, за кукіль. І ми не маємо ніякого морального права висмикувати цей кукіль, бо на це була, є і буде лише воля Господня.
Але перш за все треба звернути увагу на те, що кожна деталь цієї притчі була роз’яснена Ісусом у довірчі вій бесіді зі своїми учнями. Той, хто насіння посіяв – Син Божий, поле – це всесвіт, добре насіння – по справжньому віруючі люди або сини Божі, а ось кукіль – це сини диявола, ворог, який посіяв цей кукіль – сам диявол. Жнива у притчі символізують кінець світу, а женці – це ангели. Саме таке пояснення дає нам змогу чітко уявити загальну картину того, у якому духовному стані перебував тогочасний світ та яке місце в ньому займали представники Царства Небесного. Отже зрозуміло, що в нашому світі Бог через сина свого Ісуса Христа намагається сіяти між людьми лише добре насіння християнської віри, Добру Новину свого вчення. Це насіння приносить добрий врожай, якщо воно потрапляє на добрий серцевий ґрунт, прираховуючи тим самим цю людину до громади Царства Небесного. Але поряд з цим і диявол сіє серед людей своє погане насіння, яке згодом проростає різними гріхами, моральними та фізичними злочинами.
Саме тут притча про кукіль відповідає на досить поширене запитання людей: «Чому Бог терпить неправду та зло, яка у всі віка панує в світі. Чому він не крає людей за скоєні ними погани вчинки?». Відповідь у всякому разі проста і одна єдина – він не бажає, щоб під час Суду Божого постраждали невинні сини Царства Небесного.
Ми повинні віддавати собі звіт, що притча – це тільки алегорія і не завжди усі деталі такого оповідання слід враховувати. Частіш усього притча пояснює лише один аспект, акцентуючи увагу слухача на окремій думці. Саме тому притча про кукіль не заперечує думкам, які сконцентровані в інших біблійних притчах. Саме тому ця притча не заперечує інших Слів Божих, які підтверджують, що все ж таки у багатьох випадках Бог карає грішників, причому робить це ще на землі. Тому у притчі про кукіль зображена загальна картина існування з точки зору вічності існування. Тобто у Творця ніколи не було планів знищувати людство так, як це було під час Всесвітнього Потопу. А заслужене покарання у всякому разі чекає грішників наприкінці світу, коли з поля буде збиратися увесь врожай – і добрий, і поганий. Так що під час Великого Суду сам Господь накаже ангелам поділити світ на дві частини, яким і представить відповідну плату.
Притча про кукіль учить людей бути обачними і обережними у своїх судженнях щодо інших людей. Бо досить часто люди здатні критикувати усіх, хто не розподіляє їхніх думок, досить часто вони вважають таких людей за єретиків, за кукіль. І ми не маємо ніякого морального права висмикувати цей кукіль, бо на це була, є і буде лише воля Господня.
