Люби й цінуй природу
Пам’ятаю, коли я був малий, я не дуже любив природу, точніше, був якийсь байдужий до неї. Ну що там, здавалося мені, може бути захопливого в тому, щоб сидіти над річкою й дивитися на віддзеркалення хмар у воді? Як можна зупинятися і роздивлятися протягом кількох хвилин якусь травинку чи комашку? Навіщо милуватися заходом сонця — адже завтра буде такий самий?
Одного літа я поїхав до родичів у село. Якось ми вирушили за грибами. Був дуже спекотний день, ми стомилися і сіли перепочити. Ми сиділи в сосновому лісі, мій дядько поруч зі мною, ми їли бутерброди, приготовлені матусею, та розмовляли. Потім дядько ліг просто на землю, закинув руки за голову і довго дивився в небо. Раптом він підвів голову і задумливо сказав:
— Дивися, Сашко, яка ж краса! І як важливо навчитися розуміти цю красу… Я здивувався, але замислився тоді над його словами.
Подивився навкруги — світить сонце, повітря прозоре, сосни, неначе щогли, стримлять у яскраво-синю безодню неба, пахне грибами та хвоєю, земля тепла, привітна… і якось по-новому я побачив усе це, і чомусь захотілося злитися з цією красою, почути справжній, не приглушений шумом вантажівок, що летять по шосе, голос природи.
Ми сиділи на пагорбку, слухали звуки лісу, а дядько розповідав мені про мову птахів, звірів і навіть дрібних комашок. От заспівала якась пташка — це вона радіє, що сонячно, що досить їжі; зацвірінчала комашка — вона поспішає кудись у справах; а як страшно буває, коли вночі чується здалеку вовче виття…
Але річ не тільки в цьому. Важливо, здається мені, усвідомити, що ти — така ж частинка природи, як і все живе. Ти живеш у тому самому світі, ти так само залежиш від природи, як і вона від тебе, а головне — ти, як людина, несеш відповідальність за всіх істот навколо. Адже це не вони забруднюють навколишнє середовище, вирубують ліси, осушують річки, а люди! Проте й допомогти природі, і захистити її, порятувати від загибелі може тільки людина.
А для цього дуже важливо навчитися розуміти красу природи, плекати її мову, дякувати їй за кожний порух повітря, за ніжну зелень трави, блакить річок і озер — за все, що оточує нас і зазвичай здається чимось, що дається просто так і назавжди — ми маємо це від народження, отже, матимемо вічно. Проте ми можемо колись втратити цю красу, тож необхідно турбуватися про природу, берегти її, а для цього треба розуміти мову, якою вона розмовляє з нами.
Одного літа я поїхав до родичів у село. Якось ми вирушили за грибами. Був дуже спекотний день, ми стомилися і сіли перепочити. Ми сиділи в сосновому лісі, мій дядько поруч зі мною, ми їли бутерброди, приготовлені матусею, та розмовляли. Потім дядько ліг просто на землю, закинув руки за голову і довго дивився в небо. Раптом він підвів голову і задумливо сказав:
— Дивися, Сашко, яка ж краса! І як важливо навчитися розуміти цю красу… Я здивувався, але замислився тоді над його словами.
Подивився навкруги — світить сонце, повітря прозоре, сосни, неначе щогли, стримлять у яскраво-синю безодню неба, пахне грибами та хвоєю, земля тепла, привітна… і якось по-новому я побачив усе це, і чомусь захотілося злитися з цією красою, почути справжній, не приглушений шумом вантажівок, що летять по шосе, голос природи.
Ми сиділи на пагорбку, слухали звуки лісу, а дядько розповідав мені про мову птахів, звірів і навіть дрібних комашок. От заспівала якась пташка — це вона радіє, що сонячно, що досить їжі; зацвірінчала комашка — вона поспішає кудись у справах; а як страшно буває, коли вночі чується здалеку вовче виття…
Але річ не тільки в цьому. Важливо, здається мені, усвідомити, що ти — така ж частинка природи, як і все живе. Ти живеш у тому самому світі, ти так само залежиш від природи, як і вона від тебе, а головне — ти, як людина, несеш відповідальність за всіх істот навколо. Адже це не вони забруднюють навколишнє середовище, вирубують ліси, осушують річки, а люди! Проте й допомогти природі, і захистити її, порятувати від загибелі може тільки людина.
А для цього дуже важливо навчитися розуміти красу природи, плекати її мову, дякувати їй за кожний порух повітря, за ніжну зелень трави, блакить річок і озер — за все, що оточує нас і зазвичай здається чимось, що дається просто так і назавжди — ми маємо це від народження, отже, матимемо вічно. Проте ми можемо колись втратити цю красу, тож необхідно турбуватися про природу, берегти її, а для цього треба розуміти мову, якою вона розмовляє з нами.
