Літній ранок - варіант 2

Прокидаюсь рано, сонце тільки краєчок показало з-за обрію. Вибігаю на ґанок і посміхаюся сонцю: „Ура! Літо, канікули!” Швиденько хапаю риболовні снасті. До річки спускаюсь вузенькою стежкою. А довкола на траві тремтять крапельки роси. Збиваю їх босою ногою. Як приємно!

Річка з'явилася переді мною зненацька. Я навіть затамував подих від цього видовища. Широка, тиха, а над водою підіймається туман, густий, як молоко. Здається, що ріка парує, що це жива істота. Берег тут крутий. Стаю на самому краю, а туман огортає мене поступово. Поряд росте велика верба: стовбур біля моїх ніг, а гілки нахилилися до самої води, і здається, що вони перешіптуються між собою.

От сонце повністю піднялось, таке велике, червоне, ласкаве. Закумкали жаби.

Хапаюся за гілля верби і пірнаю у воду. І жаби пірнають. Вони сиділи, вигрівались на сонечку, а я їх злякав. Пливу, вода тепла, лагідна. Оглядаюсь назад, а берега не видно — туман сховав. Аж лячно стало. І звуки поринають в тумані. Тільки віти верби ледь видно. Швиденько повертаюсь до берега. Закидаю вудочку і зачаровано дивлюсь, як туман піднімається. І от уже над самою водою його немає, він піднявся вище. Але тут почало клювати, і мені вже було не до милувань.

Ледь встигав знімати рибу та насаджувати черв'ячка. Піймав три коропи й карася. Так захопився, що й не помітив, як зник туман. Похапцем зібрався — і мерщій додому.

Буде сьогодні рибка на сніданок!