Моя рідна вулиця взимку - варіант 2

Сьогодні прокинулась вранці з почуттям чогось незвичайного. Розплющила очі — як видно! Кинулась до вікна, а там все біле: і будинки, і дерева, і земля. Ще вчора все було чорне, непривітне, сумне, небо було вкрите темними хмарами, які час від часу плакали дощем. Здавалось, що справжньої зими зі снігами і хуртовинами вже не буде.

Але ні, зима згадала про свої обов'язки, зглянулась над нами і засипала все навкруги пухнастим снігом.

Після сніданку одягаюсь і — швиденько з дому. Іду своєю рідною вулицею і не впізнаю її. Під ногами скрипить сніжок, дерева зігнули свої гілки під вагою білого вбрання. Якийсь хлопчина пробігав біля мене, вхопився рукою за гілочку, і мене обсипало снігом. От бешкетник! А він крикнув: „Снігуронька!“побіг далі.

Діти вийшли на вулицю з санчатами, ковзанами, лижами. Галасують, сміються, кидаються снігом.

Іду далі своєю вулицею, милуюсь чудовим краєвидом. О, а це що за гора виросла біля сусіднього будинку? Та це ж засипано снігом машину сусіда. А ось і він вийшов з лопатою і енергійно взявся звільняти свою машину від снігового полону.

От і почалася справжня зима. Вкрила білим покривалом міста, села, не забула і про мою рідну вулицю. Тепер все навкруги: і припорошені снігом багатоповерхові будинки, і дитячі майданчики, і дерева та кущі — усе підготовлено зимою до чудових свят, коли люди побажають одне одному всього найкращого, а мрії обов'язково здійсняться.