Краса українського рушника
Рушник — це символ України, вічна пам’ять народу .
Український рушник заворожує своєю красою та багатовіковою історією.
Рушник супроводжував людину протягом усього життя і в радості і в горі.
“Рідна мати моя, ти ночей не доспала
І водила мене у поля край села,
І в дорогу далеку, ти мене на зорі проводжала,
І рушник вишиваний на щастя, на долю дала” – так писав про рушник видатний український поет Андрій Малишко.
“Пiсня про рушник” Андрія Малишко – це гімн материнської любові.
Рушник був найдорожчим подарунком матері в дорогу синові як пам’ять про дім, побажання щасливого майбутнього в новому житті.
Рушник в поезії, як символ життєвоï дороги, на якому “росяниста дорiжка, i зеленi луги, й солов’ïнi гаï”.
Рушник можна порівняти з піснею, витканою або вишитою на полотні.
Без рушника, як і без пісні, не обходиться ні одна урочистоста подія в житті людини. З рушником ушановували появу немовляти в родині, виряджали в далеку дорогу батька, сина, чоловіка, зустрічали рідних та гостей; проводжали людину в останню путь. Молодята на весіллі ставали на рушник.
На мою думку, образ рушника у цьому вірші – це певний духовний оберіг, що дістається кожній дитині від її батьків, допомагає у скрутні хвилини печалі та смутку.
Рушник – це давня святиня мого народу. В його орнаменті втілена краса оточуючого світу, краса моєї неньки України.
“Хай стелиться вам доля рушниками!” – кажуть, бажаючи людям щастя, миру та добра.
Український рушник заворожує своєю красою та багатовіковою історією.
Рушник супроводжував людину протягом усього життя і в радості і в горі.
“Рідна мати моя, ти ночей не доспала
І водила мене у поля край села,
І в дорогу далеку, ти мене на зорі проводжала,
І рушник вишиваний на щастя, на долю дала” – так писав про рушник видатний український поет Андрій Малишко.
“Пiсня про рушник” Андрія Малишко – це гімн материнської любові.
Рушник був найдорожчим подарунком матері в дорогу синові як пам’ять про дім, побажання щасливого майбутнього в новому житті.
Рушник в поезії, як символ життєвоï дороги, на якому “росяниста дорiжка, i зеленi луги, й солов’ïнi гаï”.
Рушник можна порівняти з піснею, витканою або вишитою на полотні.
Без рушника, як і без пісні, не обходиться ні одна урочистоста подія в житті людини. З рушником ушановували появу немовляти в родині, виряджали в далеку дорогу батька, сина, чоловіка, зустрічали рідних та гостей; проводжали людину в останню путь. Молодята на весіллі ставали на рушник.
На мою думку, образ рушника у цьому вірші – це певний духовний оберіг, що дістається кожній дитині від її батьків, допомагає у скрутні хвилини печалі та смутку.
Рушник – це давня святиня мого народу. В його орнаменті втілена краса оточуючого світу, краса моєї неньки України.
“Хай стелиться вам доля рушниками!” – кажуть, бажаючи людям щастя, миру та добра.
