Посієш учинок – виросте характер
«Посієш думку – пожнеш вчинок,
посієш вчинок – пожнеш звичку,
посієш звичку – пожнеш характер,
посієш характер – пожнеш долю …»
ця приказка дуже давнього походження. Навіть існує притча про те, як вона з’явилася. Одного разу мислитель і філософ Конфуцій милувався водоспадом в Люйляні, струмені якого спадали з висоти три тисячі сажнів, а піна внизу підіймалася майже на сорок сажнів від води. Зверху до низу цей водоспад не могли подолати ні риби, ні каймани, ні люди. Та Конфуцій помітив там плавця, який, на його думку з горя шукав своєї смерті. Філософ відправив до низу водоспаду своїх учнів, щоб ті допомогли плавцю вибратися з води. Але той і сам через деякий час виліз з води з розпущеним волоссям, заспівав якусь веселу пісню і як ні в чому не бувало, став прогулюватися понад дамбою.
Конфуцій підійшов до цієї дивної людини і сказав:
– Спочатку я прийняв тебе за душу людини, яка колись тут потонула, але придивився і побачив, що ти звичайна людина. Дозволь тебе запитати: то що, володієш якимось секретом і вмієш ходити по воді?
– Ні – відповів співрозмовник мислителю. – У мене немає ніяких секретів. В юнацтві плавання у водоспаді було для мене звичкою, при змужнінні воно сформувало мій характер, а зрілості стало моєю долею. Я занурююся разом з хвилею, спливаю разом з піною, пливу за течею туди, коли мене принесе вода і не нав’язую річці нічого від себе. Мабуть, саме тому я і можу ходити по воді.
– Але я не розумію, що означає «В юнацтві плавання у водоспаді було для мене звичкою, при змужнінні воно сформувало мій характер, а зрілості стало моєю долею»? – запитав у плавця Конфуцій.
– Я народився серед цих пагорбів і задоволений своїм життям – така у мене звичка, я виріс на воді і задоволений життям поряд з водою – такий у мене характер. Я не знаю, чому все складається саме так, але я знаю, що це добре і що це – моя доля – відповів чоловік.
Отже, приказка попереджає: все, що ти робиш у житті – має значення для життя в цілому. Окремий вчинок може мати значення для формування звички, звичка – послужити основою для формування характеру, а характер – надати вирішальний вплив на життя в цілому.
Крім того, приказка вказує на те, що все в житті взаємопов’язане: одне випливає з іншого, а інше з третього… Одним словом, життя – це ланцюг причин і наслідків. Якщо ти хочеш чогось досягти в житті, то повинен створити такий самий ланцюг причин і наслідків. Наприклад, мій товариш прагнув бути здоровим і витривалим, бігати на довгі дистанції і неодмінно з комфортом. Тому за мету він поставив собі дотримання такого правила: «Якщо хочеш бігати з комфортом п’ять кілометрів – бігай десять; якщо хочеш бігати з комфортом десять кілометрів – бігай двадцять; якщо хочеш бігати з комфортом двадцять кілометрів – бігай марафон; якщо хочеш бігати з комфортом марафон – бігай сто кілометрів». Вже через півроку він став найкращим легкоатлетом у нашій школі.
посієш вчинок – пожнеш звичку,
посієш звичку – пожнеш характер,
посієш характер – пожнеш долю …»
ця приказка дуже давнього походження. Навіть існує притча про те, як вона з’явилася. Одного разу мислитель і філософ Конфуцій милувався водоспадом в Люйляні, струмені якого спадали з висоти три тисячі сажнів, а піна внизу підіймалася майже на сорок сажнів від води. Зверху до низу цей водоспад не могли подолати ні риби, ні каймани, ні люди. Та Конфуцій помітив там плавця, який, на його думку з горя шукав своєї смерті. Філософ відправив до низу водоспаду своїх учнів, щоб ті допомогли плавцю вибратися з води. Але той і сам через деякий час виліз з води з розпущеним волоссям, заспівав якусь веселу пісню і як ні в чому не бувало, став прогулюватися понад дамбою.
Конфуцій підійшов до цієї дивної людини і сказав:
– Спочатку я прийняв тебе за душу людини, яка колись тут потонула, але придивився і побачив, що ти звичайна людина. Дозволь тебе запитати: то що, володієш якимось секретом і вмієш ходити по воді?
– Ні – відповів співрозмовник мислителю. – У мене немає ніяких секретів. В юнацтві плавання у водоспаді було для мене звичкою, при змужнінні воно сформувало мій характер, а зрілості стало моєю долею. Я занурююся разом з хвилею, спливаю разом з піною, пливу за течею туди, коли мене принесе вода і не нав’язую річці нічого від себе. Мабуть, саме тому я і можу ходити по воді.
– Але я не розумію, що означає «В юнацтві плавання у водоспаді було для мене звичкою, при змужнінні воно сформувало мій характер, а зрілості стало моєю долею»? – запитав у плавця Конфуцій.
– Я народився серед цих пагорбів і задоволений своїм життям – така у мене звичка, я виріс на воді і задоволений життям поряд з водою – такий у мене характер. Я не знаю, чому все складається саме так, але я знаю, що це добре і що це – моя доля – відповів чоловік.
Отже, приказка попереджає: все, що ти робиш у житті – має значення для життя в цілому. Окремий вчинок може мати значення для формування звички, звичка – послужити основою для формування характеру, а характер – надати вирішальний вплив на життя в цілому.
Крім того, приказка вказує на те, що все в житті взаємопов’язане: одне випливає з іншого, а інше з третього… Одним словом, життя – це ланцюг причин і наслідків. Якщо ти хочеш чогось досягти в житті, то повинен створити такий самий ланцюг причин і наслідків. Наприклад, мій товариш прагнув бути здоровим і витривалим, бігати на довгі дистанції і неодмінно з комфортом. Тому за мету він поставив собі дотримання такого правила: «Якщо хочеш бігати з комфортом п’ять кілометрів – бігай десять; якщо хочеш бігати з комфортом десять кілометрів – бігай двадцять; якщо хочеш бігати з комфортом двадцять кілометрів – бігай марафон; якщо хочеш бігати з комфортом марафон – бігай сто кілометрів». Вже через півроку він став найкращим легкоатлетом у нашій школі.
