Характеристика Дон Кіхота і Гамлета
Гамлет, як і сам Шекспір – людина епохи Відродження. Він навчався в одному з кращих навчальних закладів Європи, де в ті часи викладав Джордано Бруно. Це розумна, здатна мислити і діяти людина, а не відчужений від життя філософ. Однак він зволікає, не наважується нанести удар, як заклинав його привид батька. Ця нерішучість пояснюється не відсутністю мужності або здатності до дії. Причина її в іншому, в тому, що завдання помститися за батька заслонило інше, більш важке завдання – змінити світ, «вивихнутий століття», щоб у ньому не було місця брехні, зради і лицемірства. Гамлет може тільки мріяти про це, оскільки подібне завдання для нього непосильне.
Трагедія Гамлета полягає в тому, що миритися з навколишньою дійсністю він не може, а змінити її не в силах. Терзання його душі укладені в одному питанні: бути чи не бути? Перемогти або загинути? Герой і гине, і перемагає: смерть його кількома хвилинами відділена від смерті його дядька і матері. Вмираючи, герой просить свого друга Гораціо повідати світу про порочність датського двору і заклинає людей особисто відповідати за всі земні гріхи.
Гамлет – вічний образ світової літератури, а проблеми, підняті у трагедії Шекспіра, актуальні й досі. Таким же актуальним залишається сьогодні й інший безсмертний твір – роман Сервантеса «Хитромудрий ідальго Дон Кіхот з Ламанчі». У центрі оповіді цього роману – походеньки бідного ідальго Алонсо Кіхано, який, начитавшись лицарських романів, відправляється здійснювати подвиги в ім’я справедливості і захищати слабких, назвавши себе Дон Кіхотом з Ламанчі або Лицарем Сумного Образу.
Через безумство, викликане читанням його улюблених романів, Дон Кіхот не розуміє того, що відбувається навколо і марно намагається виправити вади та недоліки своїх сучасників. Він вважає, що всяке зволікання з його боку може згубно відгукнутися на людському роді: скільки беззаконь належить йому усунути, «скільки кривди випрямити, несправедливостей загладити, зловживань викоренити, скільки знедолених задовольнити».
Дон Кіхот прагне служити людям в ім’я справедливості і людинолюбства, проте діє він часто всупереч здоровому глузду. Вітряки Дон Кіхот приймає за підступних велетнів, заїжджий двір здається йому замком, а стадо баранів – ворожим військом. Наміри славного ідальго часто не збігаються зі згубними наслідками його вчинків. Нещасний пастушок Андрес, якого лицар врятував від побоїв господаря, проклинає його за те, що потім йому дісталося ще більше і болючіше, справедливі претензії до нього власника бурдюків з вином, прийнятих Доном Кіхотом за розбійників і знищених їм, а також скарги власника забраного таза-шолома. Проте частіше люди засуджують його просто тому, що він не схожий на них, що він не пристосовується до усталених порядків, що він безкорисливий і чесний.
Перед смертю благородний ідальго відрікається від заповітів лицарства, відмовляється від імені Дона Кіхота і стає колишнім Алонсо Кіхано. Це не розчарування і не зречення, це, швидше, наближення до реального життя, якого йому не вистачало протягом усіх мандрівок, а також затвердження доброти як сенсу життя і не тільки лицарського, а загальнолюдського ідеалу.
Слід сказати, що Гамлет і Дон Кіхот дуже схожі своїм прагненням боротьби проти зла, прагненням змінити на краще увесь світ. Схожі вони і тим, що не в змозі це зробити самостійно. Але Гамлет це усвідомлює майже одразу, а Дон Кіхоту це розуміння приходить наприкінці життя. Та будь що, ці безсмертні герої й досі залишаються взірцями борців проти несправедливості у всьому світі, й досі можна знайти людей, схожих на них за своїми ідеями і прагненнями.
Трагедія Гамлета полягає в тому, що миритися з навколишньою дійсністю він не може, а змінити її не в силах. Терзання його душі укладені в одному питанні: бути чи не бути? Перемогти або загинути? Герой і гине, і перемагає: смерть його кількома хвилинами відділена від смерті його дядька і матері. Вмираючи, герой просить свого друга Гораціо повідати світу про порочність датського двору і заклинає людей особисто відповідати за всі земні гріхи.
Гамлет – вічний образ світової літератури, а проблеми, підняті у трагедії Шекспіра, актуальні й досі. Таким же актуальним залишається сьогодні й інший безсмертний твір – роман Сервантеса «Хитромудрий ідальго Дон Кіхот з Ламанчі». У центрі оповіді цього роману – походеньки бідного ідальго Алонсо Кіхано, який, начитавшись лицарських романів, відправляється здійснювати подвиги в ім’я справедливості і захищати слабких, назвавши себе Дон Кіхотом з Ламанчі або Лицарем Сумного Образу.
Через безумство, викликане читанням його улюблених романів, Дон Кіхот не розуміє того, що відбувається навколо і марно намагається виправити вади та недоліки своїх сучасників. Він вважає, що всяке зволікання з його боку може згубно відгукнутися на людському роді: скільки беззаконь належить йому усунути, «скільки кривди випрямити, несправедливостей загладити, зловживань викоренити, скільки знедолених задовольнити».
Дон Кіхот прагне служити людям в ім’я справедливості і людинолюбства, проте діє він часто всупереч здоровому глузду. Вітряки Дон Кіхот приймає за підступних велетнів, заїжджий двір здається йому замком, а стадо баранів – ворожим військом. Наміри славного ідальго часто не збігаються зі згубними наслідками його вчинків. Нещасний пастушок Андрес, якого лицар врятував від побоїв господаря, проклинає його за те, що потім йому дісталося ще більше і болючіше, справедливі претензії до нього власника бурдюків з вином, прийнятих Доном Кіхотом за розбійників і знищених їм, а також скарги власника забраного таза-шолома. Проте частіше люди засуджують його просто тому, що він не схожий на них, що він не пристосовується до усталених порядків, що він безкорисливий і чесний.
Перед смертю благородний ідальго відрікається від заповітів лицарства, відмовляється від імені Дона Кіхота і стає колишнім Алонсо Кіхано. Це не розчарування і не зречення, це, швидше, наближення до реального життя, якого йому не вистачало протягом усіх мандрівок, а також затвердження доброти як сенсу життя і не тільки лицарського, а загальнолюдського ідеалу.
Слід сказати, що Гамлет і Дон Кіхот дуже схожі своїм прагненням боротьби проти зла, прагненням змінити на краще увесь світ. Схожі вони і тим, що не в змозі це зробити самостійно. Але Гамлет це усвідомлює майже одразу, а Дон Кіхоту це розуміння приходить наприкінці життя. Та будь що, ці безсмертні герої й досі залишаються взірцями борців проти несправедливості у всьому світі, й досі можна знайти людей, схожих на них за своїми ідеями і прагненнями.
