Книги мають свою долю - варіант 2
Долю книги можна порівняти із долею людини. Адже спочатку задум майбутньої книги зароджується у голові автора, потім він занотовує її на папері і нарешті до справи береться видавництво. Книжки виходять звідти незаймано чисті. Якась виглядає простенькою, але виявляється дуже мудрою. Інша — гарна і велика, але сповнена глупоти. Як би там не було, але всі вони пахнуть свіжою фарбою і приємно шелестять, коли людина вперше розкриває їх сторінки.
А попереду довге, якщо не вічне, життя. Але як від немовляти не залежить, які батьки йому судилися, так і книги не знають, до яких рук потраплять. Кажуть, що долю не вибирають.
Потрапить книга до людини, що хоче набратися від неї мудрості і знань, то буде життя її щасливе. Господар буде обережно з нею обходитися, охайно обгорне її та, прочитавши, акуратно поставить на належне їй місце. Але бувають і серед розумних читачів неохайні люди: вони читатимуть її за їжею, приймаючи ванну, братимуться за неї брудними руками, тягатимуть з собою в торбинці, аж поки вона не розпорошиться. Це ще не дуже зле, але може бути і так, що через кілька місяців від свого народження книжка буде пістріти помітками і підкресленнями. Ну хай би там олівцем та акуратненько, а є ж такі, що не пошкодують для книги і чорної пасти. А щоб, не дай Боже, не загубити потрібної сторінки, то і зігне її куточок. А книга страждає, бо знає, скільки праці в неї вкладено, скільки голів думали над її змістом і оформленням.
А ще книга може потрапити до людини, якій вона зовсім не потрібна: купив собі під настрій або друзі подарували. І книга, чистенька і гладенька, така, якою вона вийшла з видавництва, мусить стояти роками на одному місці, вкриватися пилом і пліснявіти. А потім хтось нарешті згадає про неї і віднесе до пункту прийому макулатури. І так безславно закінчилося її життя: ніхто не згадає про неї ні в статтях, ні в особистому щоденнику, ні в приватній розмові. Може, зміст її небагато й важив, але ж вона в цьому не винна. Їй так хотілося комусь бути потрібною, бути порадницею, розрадницею чи просто добрим товаришем.
Отож, людям треба берегти книги, особливо ті, які потрібні будуть ще багатьом людям. Так часто буває: дві однакові книги мають однаковий вік, а виглядають так, як, образно кажучи, тридцятирічна і шістдесятирічна людина. Це стосується, зокрема, і підручників. Скільки поколінь учнів ще користуватимуться ними після нас! Тому давайте берегти їх, і хтось, можливо, буде нам за це вдячний!
