Рідна природа

У кожної людини є дві батьківщини: маленька і велика. Моєю великою батьківщиною є Україна, а малою — Донецьк.

Україна належить до великих держав. Чого тут тільки нема: і густі ліси, і зелені Карпати з їх полонинами та холодними потоками, і широкі та могутні ріки, і сині моря, і неосяжні степи. Саме в степу розташувався наш Донецьк.

На жаль, я не була у справжніх степах, тобто таких, що, наче море, протягнулися до горизонту і невідомо, де закінчуються. Такі степи зараз зустрічаються дуже рідко, як правило, у заповідниках. Зараз більшість земель використало у своїх цілях сільське господарство, розбивши їх на поля і відмежувавши одне від одного посадками. Влітку це виглядає дуже гарно: золота пшениця, що наливається під палючим сонцем, і зелені дерева, які дарують прохолоду.

Яких тільки рослин та комах немає у нашому степу! У траві — коники, мурахи, різні жуки, над травою — метелики, бабки, хрущі. Квіти, жовті, червоні, білі, пахнуть у літню спеку так, що паморочиться в голові.

На півночі нашої області картина зовсім міняється. Степи перериваються лісом. Особливо мені подобається сосновий ліс, який навіть взимку зелений та

духмяний. Це так вражаюче: зелене гілля і білий сніг на ньому. У лісі зовсім інші пахощі, ніж в степу: пахне голками, хвоєю, смолою. Сосни, здається, підтримують блакитне небо, а хмаринки мовби лежать на їх верхівках.

Але, на жаль, наша прекрасна природа і благодатна земля занедбані нами же самими. Ми побудували тут заводи, фабрики, то тут, то там стоять терикони. Усе це видихає з себе отруйні речовини. Гине ліс, гинуть річки. Кальміус у далекі часи Київської Русі був судноплавною рікою, а зараз по ньому плавають хіба що на катерах та човнах. На березі Азовського моря збудували завод. І весь краєвид безкрайого моря у Маріуполі спотворений сірими гігантськими трубами.

Я сподіваюсь, що люди швидко одумаються і зрозуміють не на словах, а на ділі, що коли ми знищимо навколишню природу, то загинемо і самі. Особливо це стосується, на мою думку, нас — дончан.