Науково-технічний прогрес та майбутнє людства
Понад 150 років тому один письменник сказав, що зараз неможливо писати великі твори, досліджувати у подробицях життя, вчинки та почуття героїв. А причина — у науково-технічному прогресі. Усі стали їздити потягом, а не кіньми, всі кудись поспішають.
Милий Микола Лесков! Що б сказав ти про наш час, коли потяг і кораблі вже не здаються восьмим дивом світу, коли ми пересіли на літаки, а листа можна отримати через хвилину після того, як він написаний? Література ж не вмерла, хоча її ховали багато разів. Та все менше стає уважних читачів. Видаються скорочені варіанти класичних книг, знімаються кінострічки „за мотивами”, малюються комікси (це для тих, хто зовсім розучився читати, а хоче бути у курсі). Читання — це щире спілкування, а ми розучились спілкуватися. Листи на кількох сторінках не пишуть і закохані шістнадцятирічні юнаки. Вони віддають перевагу Інтернету.
Письменники не перестають застерігати нас проти згасання природних зв'язків у родині, між друзями та закоханими. Технічний прогрес видає нові й нові іграшки для людей, що вмирають від скуки. Вони хочуть розважатися, жити цікавим життям, але щоб не докладати й найменших зусиль. Домашні тварини потребують уваги, грошей, часу та терпіння. Краще купити іграшкову істоту, яку годують, натискаючи на кнопку, а коли набридне — вимикають. Японці, як вони самі кажуть, живуть вже у XXIII столітті. І розважаються чудово: роблять металеві ванни два на шість метрів, куди запускають рибу. Правда, риба ще не механізована, але це питання часу.
У фантастичних творах часто використовують мотив завоювання людства машинами і перетворення людей на рабів. Доки усі дискутували про те, чи небезпечний електронний мозок, машинерія опанувала всі сторони життя. Страшно уявляти собі майбутнього титана мислення: слинявий ідіот натискає кнопку у пошуках нових і нових задоволень...
Науково-технічний прогрес сам по собі, звичайно, благо. Погано, що люди звикають до техніки, а наука для більшості стає прислужницею імперії розваг. Втрата людяності відбувається непомітно, але невпинно.
Я не хочу жити у світі, в якому не буде вечорів біля вогнища з друзями, в якому мені кохана людина не напише листа. Я згодна з поетом, який сказав, що всі прогреси — реакційні, якщо руйнується людина.
