Моє покликання
Дуже важливо визначитися, яке в тебе покликання. Чим тобі найбільше хочеться займатися в житті. Що ти зможеш робити краще за все інше. Без чого не зможеш жити.
Мені здається, що моє покликання — театр. Я ще змалечку любила ходити на всі вистави в наших міських театрах, кілька разів ми були навіть на виставах у Києві, де грали видатні актори — Ада Роговцева, Богдан Бенюк. Вдома я часто влаштовувала вистави, спочатку лялькові (за декорації правили хатні речі), а потім разом із сестрою — справжні, так би мовити драматичні, на кожне сімейне свято. Ми й інсценізували улюблені книжки, й самі вигадували сценарії, іноді влаштовували концерти з читанням віршів, піснями й танцями. Тепер, коли я виросла, я дуже хочу вступити до театрального інституту, стати акторкою, а потім, можливо, режисером. Зараз я ходжу до театральної студії, граю у справжніх виставах, займаюся вокалом і хореографією. Кажуть, що здібності в мене є, тож я вважаю, що головне завдання — їх розвивати, багато працювати, наполегливо йти до своєї мети.
Я не уявляю свого життя без театру, без сцени. Адже так добре, коли за своє життя ти можеш прожити кілька! Побути і Джульєттою, і Офелією, і казковою царівною, і простою селянкою… А як гарно давно відому п’єсу показати з нового, несподіваного боку, знайти цікавий, оригінальний режисерський хід! Або перший твір невідомого драматурга поставити на сцені так, щоб розкрити всі його сильні сторони і щоб було зрозуміло — в театрі з’явилося нове ім’я. А головне — нести своєю працею світло, допомагати людям відпочити або, навпаки, змушувати замислитися над вічними питаннями і, можливо, комусь указати через мистецтво шлях до розв’язання проблем і втілення давньої, виплеканої мрії. Можливо, комусь моя гра допоможе стати кращим або щасливішим.
Отже, я сподіваюся, що за кілька років вступлю до інституту, навчатимуся і колись зможу вийти на сцену. Впевнена, що я не помиляюся і це дійсно моє покликання. Я багато думала над цим питанням, намагалася з’ясувати, чи справді це для мене так важливо. І врешті дійшла висновку: так, акторство — саме те, чим я прагну займатися протягом усього свого життя.
Мені здається, що моє покликання — театр. Я ще змалечку любила ходити на всі вистави в наших міських театрах, кілька разів ми були навіть на виставах у Києві, де грали видатні актори — Ада Роговцева, Богдан Бенюк. Вдома я часто влаштовувала вистави, спочатку лялькові (за декорації правили хатні речі), а потім разом із сестрою — справжні, так би мовити драматичні, на кожне сімейне свято. Ми й інсценізували улюблені книжки, й самі вигадували сценарії, іноді влаштовували концерти з читанням віршів, піснями й танцями. Тепер, коли я виросла, я дуже хочу вступити до театрального інституту, стати акторкою, а потім, можливо, режисером. Зараз я ходжу до театральної студії, граю у справжніх виставах, займаюся вокалом і хореографією. Кажуть, що здібності в мене є, тож я вважаю, що головне завдання — їх розвивати, багато працювати, наполегливо йти до своєї мети.
Я не уявляю свого життя без театру, без сцени. Адже так добре, коли за своє життя ти можеш прожити кілька! Побути і Джульєттою, і Офелією, і казковою царівною, і простою селянкою… А як гарно давно відому п’єсу показати з нового, несподіваного боку, знайти цікавий, оригінальний режисерський хід! Або перший твір невідомого драматурга поставити на сцені так, щоб розкрити всі його сильні сторони і щоб було зрозуміло — в театрі з’явилося нове ім’я. А головне — нести своєю працею світло, допомагати людям відпочити або, навпаки, змушувати замислитися над вічними питаннями і, можливо, комусь указати через мистецтво шлях до розв’язання проблем і втілення давньої, виплеканої мрії. Можливо, комусь моя гра допоможе стати кращим або щасливішим.
Отже, я сподіваюся, що за кілька років вступлю до інституту, навчатимуся і колись зможу вийти на сцену. Впевнена, що я не помиляюся і це дійсно моє покликання. Я багато думала над цим питанням, намагалася з’ясувати, чи справді це для мене так важливо. І врешті дійшла висновку: так, акторство — саме те, чим я прагну займатися протягом усього свого життя.