Життя Тараса Шевченка – подвиг
«Свою Україну любіть,
Любіть ії … во время люте,
В останню тяжкую минуту
За неї Господа моліть.»
Життя Великого Кобзаря Тараса Григоровича Шевченка – це справжній подвиг, перед яким повинні схилити голову усі наші співвітчизники, усі представники нашого народу. Давно доведено, що твори геніальних митців частіш усього ніколи не бувають вивчені до кінця. Так і з великим українським поетом – чим більше пізнаєш його життя, тим більше знаходиш незвіданого, тим більше його феномен становиться незвіданим. А чари його поетичного слова, здається мені, залишаться назавжди нерозгаданими. Не менш загадковим залишиться для нас і життя великого українського поета, його геній, сила духу и стійкість характеру.
Трагічною була і доля Кобзаря. Сирітство, потім поневіряння в наймах, та увесь час немає поруч жодної рідної душі. І все це в період життя, який для кожної людини є найщасливішим та найсвітлішим. Єдина за все життя поета усмішка долі – це його звільнення з кріпацтва. І яким же треба бути цілеспрямованим і сильним, щоб за декілька років надолужити те, що набувається цілими десятиріччями – здобути гарну освіту, володіти майстерністю справжнього художника, а після цього шляхом самоосвіти стати однією з найосвіченішою людиною свого часу. Поет добре оволодів французькою і російською мовою, а його безмежні знання історії свого народу, його фольклору, , літератури і мови по справжньому енциклопедичні. Я вважаю, що справжній подвиг Т. Г. Шевченка полягає вже в тому, що він у ті часи зміг здобути таку освіту і використовував її не тільки особисто для себе, а й для свого народу. Згодом поет став засновником української літератури і національної мови.
Нажаль, життя готувало поетові все нові і нові випробування. Преш за все – це десять років заслання, в якому переслідування поета так і не закінчилося. Його кинули в нелюдські умови, його переслідували, але тяжко хворий, Т. Шевченко продовжував писати, продовжував малювати, незважаючи на те, що повинен був витримувати муштру солдатчини і знущання командирів. Та попри все його героїчний дух залишився незламним: “Караюсь, мучусь, але… не каюсь!”.
Сьогодні досить часто люди, пригнічені своєю тяжкою буденщиною повсякденного життя відступаються від своїх принципів і ідеалів, байдужіють, черствіють і думають лише про власний прибуток. І в цьому світлі життя Т. Г.Шевченка є по-справжньому подвижницьким, бо він завжди турбувався про свій народ, про долю своєї рідної країни. Для нього власна доля – ніщо з порівнянням долі своєї Вітчизни:
«Мені однаково, чи буду
Я жить в Україні, чи ні…
Та не однаково мені,
Як Україну злії люде
Присплять, лукаві, і в огні
Її, окраденую, збудять…
Ох, не однаково мені!»
Життя Тараса Григоровича Шевченка – це не тільки життя видатного митця, це справжній подвиг, з якого наші сучасники черпають сили для свої досягнень, для того,Ю щоб жити, як справжній патріот свої батьківщини і справжній громадянин своєї країни.
Любіть ії … во время люте,
В останню тяжкую минуту
За неї Господа моліть.»
Життя Великого Кобзаря Тараса Григоровича Шевченка – це справжній подвиг, перед яким повинні схилити голову усі наші співвітчизники, усі представники нашого народу. Давно доведено, що твори геніальних митців частіш усього ніколи не бувають вивчені до кінця. Так і з великим українським поетом – чим більше пізнаєш його життя, тим більше знаходиш незвіданого, тим більше його феномен становиться незвіданим. А чари його поетичного слова, здається мені, залишаться назавжди нерозгаданими. Не менш загадковим залишиться для нас і життя великого українського поета, його геній, сила духу и стійкість характеру.
Трагічною була і доля Кобзаря. Сирітство, потім поневіряння в наймах, та увесь час немає поруч жодної рідної душі. І все це в період життя, який для кожної людини є найщасливішим та найсвітлішим. Єдина за все життя поета усмішка долі – це його звільнення з кріпацтва. І яким же треба бути цілеспрямованим і сильним, щоб за декілька років надолужити те, що набувається цілими десятиріччями – здобути гарну освіту, володіти майстерністю справжнього художника, а після цього шляхом самоосвіти стати однією з найосвіченішою людиною свого часу. Поет добре оволодів французькою і російською мовою, а його безмежні знання історії свого народу, його фольклору, , літератури і мови по справжньому енциклопедичні. Я вважаю, що справжній подвиг Т. Г. Шевченка полягає вже в тому, що він у ті часи зміг здобути таку освіту і використовував її не тільки особисто для себе, а й для свого народу. Згодом поет став засновником української літератури і національної мови.
Нажаль, життя готувало поетові все нові і нові випробування. Преш за все – це десять років заслання, в якому переслідування поета так і не закінчилося. Його кинули в нелюдські умови, його переслідували, але тяжко хворий, Т. Шевченко продовжував писати, продовжував малювати, незважаючи на те, що повинен був витримувати муштру солдатчини і знущання командирів. Та попри все його героїчний дух залишився незламним: “Караюсь, мучусь, але… не каюсь!”.
Сьогодні досить часто люди, пригнічені своєю тяжкою буденщиною повсякденного життя відступаються від своїх принципів і ідеалів, байдужіють, черствіють і думають лише про власний прибуток. І в цьому світлі життя Т. Г.Шевченка є по-справжньому подвижницьким, бо він завжди турбувався про свій народ, про долю своєї рідної країни. Для нього власна доля – ніщо з порівнянням долі своєї Вітчизни:
«Мені однаково, чи буду
Я жить в Україні, чи ні…
Та не однаково мені,
Як Україну злії люде
Присплять, лукаві, і в огні
Її, окраденую, збудять…
Ох, не однаково мені!»
Життя Тараса Григоровича Шевченка – це не тільки життя видатного митця, це справжній подвиг, з якого наші сучасники черпають сили для свої досягнень, для того,Ю щоб жити, як справжній патріот свої батьківщини і справжній громадянин своєї країни.
