Освілення природних сил і стихій у ліриці Федеріко Гарсіа Лорки

При згадці імені поета Федеріко Гарсіа Лорки в уяві постає так любовно змальована ним Іспанія з її оливовими гаями, садами, що золотяться достиглими помаранчами, то залита гарячим південним сонцем, то оповита таємничим серпанком місячного сяйва.

Світ, змальований Норкою, вражає сміливістю метафоричного перетворення.Їм поет стверджував: «Я щиро дивуюсь, коли стверджують, що образи, якими і є мої твори, – витвір моєї творчої зухвалості, поетичної сміливості. Ні, усі лінії точні у найдрібніших деталях і здаються незвичними лише тому, що не таке буває у нашому житті ,нехитре вміння бачити і чути…». Завдяки цьому «нехитрому вмінню бачити і чути» природа у Лорки завжди шина, олюднена. У вірші «Милоданка й вітер» розбуджений грою Милоданки «на Міоші-тамбурині» «схопився вітер, ленель незборимий» і погнався за дівчиною:

• Вітрюган жене за нею із мечем полум’янистим.

Охоплена страхом навколишня природа поводиться, немов перелякані люди:

• Море хмуриться прибоєм, блякнуть злякані маслини, квилять флейти темноти, бамка гонг гірського снігу.

А коли Милоданці вдалося втекти, то лютий вітер став рвати зубами черепицю на даху. У «Газелі про темну смерть» яблука здатні засинати, трави – мордувати, місяць – поратися. Ліричний герой цього твору бажає заснути так,як засинають яблука, і спати десь далеко від цвинтарного гамору. Він не хоче знати, що мертвих мордують трави і місяць із гадючим ротом, що порається перед світом. У «Касиді про сон під зорями» людина і навколишній світ нероздільні:

• Дівча прикинулось жасминовим биком,
• а бик – то присмерк, що реве багряно.
• Дівча, вода, небо перетікають одне в одного:
• Коли ж бо небо – слон здоровий,
• а той жасмин – вода без крові, а те дівча
• то квітка ночі росяна на темному безмежному помості.

 Природні явища у Лорки, немов добрі друзі, відчувають стан людей:

• Знов бариться ніч, знов бариться день,
• щоб за мною ти померла, за тобою я помер.
• («Газела про одчайдушну любов»)

А якою зримою постає перед читачем уособлена «в хвилях захолола» тиша «клонить чоло до самого долу» у вірші «Тиша»:

• Слухай, сину, тишу, в хвилях захололу,
• по ній ковзаються луни, по ній котяться долини,
• вона ж клонить чоло до самого долу.

За всіма яскравими образами природи, створеними Лоркою, криється безсмертна любов поета як до рідної Іспанії, так і до всього світу. Сам поет заявляв, оспівую Іспанію і відчуваю її всіма фібрами душі, але насамперед я належу наму світові і є братом усіх людей». І тому його поезія, яка будить думку, виникла у читача співпричетність, хвилює і залучає до процесу творчості, сягнула дале за межі батьківщини митця.