Алегоричний змiст поеми “Божественна комедiя” Данте Алiг’єрi
Алегоричний змiст поеми “Божественна комедiя” Данте Алiг’єрi
“Божественну комедiю” визнано вершиною творчостi найвидатнi шогоiталiйського поета, основоположника iталiйської лiтератури ДантеАлiг’єрi. Сучасники поета з простих людей вiрили навiть, що вiн склавсправжнiй путiвник потойбiчним свiтом, але насправдi змiст поеми необмежується лише художнiм втiленням мiстичних уявлень про життя пiслясмертi. тлумачити змiст цього твору можна з рiзних поглядiв: якбуквально (власне змалювання подорожi лiричного героя потойбiчнимсвiтом), так i алегорично, а також морально-етичного. тобто кожна подiяз одного боку описується, як така, але несе у собi додатковенавантаження.
За традицiйним релiгiйним розумiнням, Пекло – це мiсце для покараннябезнадiйних грiшникiв, Чистилище – для тих, хто ще має змогуврятуватись, тодi як Рай – винагорода за праведне життя. Йдеться пропевну моральну оцiнку вчинкiв: куди саме потрапить людина визначаєтьсяїї земним життям:
Душа тут кожна свiй проходить суд:
Сказала, вчула та й пiшла до ями.
Отже, навiть буквальний аспект вже подiляє людей на поганих та добрих.Але в “Божественнiй комедiї” Данте йдеться здебiльшого не про конкретнихосiб, виведенi в поемi образи водночас символiзують певнi принципи абоявища. Образ Вергiлiя, що супроводжує лiричного героя у Пеклi, не лише(i не стiльки) є образом конкретної особистостi, а втiленням принципiвпiзнання свiту, позбавленому вiри. Данте визнає його своїм вчителем, алеВергiлiй має лишатися в Пеклi. Не випадково як порятунок для ньогопропонується чекати приходу Беатрiче – не просто жiнки, а алегорiїкохання, любовi до людей, а за деякими тлумаченнями – вiри, чи навiтьтеософiї.
Алегорiї в творi теж не однозначнi, наприклад, звiрi, що заступаютьпоетовi шлях у темному лiсi представленi за традицiйним тлумаченнямсимволiв: леопард – коварство, лев – жорстокiсть, вовчиця -ненажерливiсть, хтивiсть, але iснує й iнше тлумачення: леопард -полi-тичнi супротивники Данте, лев – король Францiї, вовчиця – римськепапство. Значення алегорiй нашаровуються одне на одне, надаючи змiстунiби додатковий вимiр.
Розгорнутою алегорiєю є й сама подорож – це пошук правильного шляху длялюдської душi, оточеної грiхами, спокусами та пристрастя ми. Пошук сенсубуття. Головна дiя взагалi вiдбувається саме в душi лiричного героя.Пiзнавши те, що є злом, пройшовши колами Пекла, вiн змiнюється,пiдноситься до розумiння найважливiших iстин про свiт i про себе:
Були ж у мене крила надто кволi;
Але яскравiсть сяйва тут прийшла,
I мiць зростала розуму i волi.
Саме у частинi, присвяченiй Раю (найменш досконалою з художньої точкизору), i визначається головна цiннiсть: любов. Не лише кохання, якешукав лiричний герой на початку своєї подорожi, а любов у найширшомузначеннi цього слова, “Любов, що водить сонце й зорнi стелi”. Але ж i вЄвангелiї стверджується, що Бог – це любов, хоча тривалими iсторичнимиперiодами церковнi дiячi намагалися не зосереджува ти увагу на цьомуаспектi.
У добу середньовiччя, коли створювалась поема, цей висновок був надтосмiливим, та з ним важко не погодитися: саме любов є найголов нiшоюцiннiстю.
