Фольклорні мотиви в ліриці Федеріко Гарсіа Лорки

Цей спів… глибинний за всі колодязі та всі моря світу, набагато глибший, ніж те серце, що його творить, і голос, що його співає, тому що глибина його майже безмірна. І йде він з далеких племен, проходить крізь цвинтарі років і листопади зів ‘ялих вітрів.
Федеріко Гарсіа Лоркаю Андалузія, південна область Іспанії. Край християнський і мусульманський,і романський. Край яскравого сонця і простих людей, які не втратили відчуття своєї єдності з природою, з минулим і майбутнім. Тут, в атмосфері, насиченій народною музикою й поезією, зростав Федеріко Гарсіа Лорка, драматург і театральний режисер, поет і автор прекрасних есе про мистецтво. Він пристрасно, за власним висловом, «божевільно» любив усе. Змолоду і до кінця життя Лорка записував, збирав, виконував і пропогандував народні пісні. Важливо зрозуміти, що робив він це не тільки, а може, й не з метою популяризації фольклору, скільки підкоряючись внутрішній потребі звіряти свій голос з голосом народу.

Показовими щодо цього є назви деяких збірок поета «Канте хондо» (1927),що в перекладі означає «глибокий спів», він був притаманний народній творчості»: її Андалузії. Вірші у цій збірці відзначаються надзвичайною мелодійністю, в «Циганському романсеро» (1928) написані у формі романсу — улюбленого жанру іспанської народної поезії. Посмертна збірка Лорки має пазну «Тамаритянський диван» (1936), до неї ввійшли газели й касиди — особливі віршові форми в арабській поезії, «диваном» же перси й араби називали збір ки віршів.

У своїх віршах Лорка не лише відтворював мотиви й образи народної творчості. Головне для нього — передати глибинний зміст, дух фольклору, відобразити ніжну, щиру, запальну і гарячу душу Іспанії. Поет був певен, що в іспанській літературі, в якій закоренився нудний псевдоромантизм, необхіднії зробити переворот, повернути її до народних джерел. І йому це вдалося. Лорка зумів взяті з андалузького фольклору мотиви втиснути у витончену поетичну форму.

Ось одна із лірико-драматичних поезій зі збірки «Циганський романсеро» «Про царівну Місяців».

Прийшла в кузню Місяцівна в серпанковім покривалі,
хлопчик дивиться на неї — краса очі пориває.

Казкове і буденне тісно переплітається у вірші, сповненім внутрішнього динамізму, поетичного напруження.

Битим шляхом скаче вершник, мов у бубон, в шлях бабаха,
а вже в кузні малий хлопчик склепив віченьки, бідаха.
Картини твору овіяні серпанком таємничості:
А в тім гаю пугач пуга, пугач пуга тоскно й жалісно…
Пливе небом Місяцівна, за руку держить хлоп’ятко.
Зображене постає в нетривких, примарних чарах місячного сяйва:
…а царівну Місяцівну повивають хмари, хмари.
Через усю поезію Лорки проходять такі споконвічні мотиви іспанської народної поезії, як любов, фатальна доля, смерть. У «Газелі про темну смерть поет порівнює небуття зі сном, яким засинає природа:

Хотів би я заснути, як засинають яблука, і спати десь далеко від цвинтарного гамору.
Він намагається побачити своїм поетичним оком, що відбувається з людиною після смерті. Проте поет вірить, що людська душа нетлінна, а життя вічне.
Лірика Лорки передає жагучий темперамент іспанців, їхню любов до пісні, танку, гітари. У вірші «Гітара» улюблений музичний інструмент іспанців — жива істота, вона співає, ридає:

Як заридала моя гітара
розбилась досвіту кришталева чара.
У цьому творі Лорка вдається до принципів канте хондо — лаконічного співу, крику, де в кількох словах б’ється безмірність усієї туги.

Ой, заридала моя гітара…
Хочу утішить — надармо,
хочу утишить — намарно.

Митець прагне сказати безмежно багато, зводячи лексику до мінімуму:
А-ой, гітаро! У серці п’ять ножів одним ударом!

В одному з листів до свого друга Хорхе Гільєна Лорка писав, що він наманиться поєднати «міфологію з відвертою буденністю плинного часу. Виходить щось дивовижне, та, сподіваюсь, і по-новому прекрасне. Я прагну домогтися , щоб образи, якими я зобов’язаний своїм героям, були зрозумілі для них, були видінням того світу, де вони живуть…». Ці слова митця повною мірою розрішають причину довголіття популярності його творчості.