Поезія А. Рембо (в пошуках гармонії зі світом)

Чому в світі так багато поетів? Хіба не все ще сказано? Можливо, і багато, тому, що кожен поет додає до всесвітньої скарбниці поезії щось неповторне. І ми відчуваємо: без цих слів не можна цілком розуміти світ. Вірші Артюра Рембо – це сповідь людини, яка відчуває своє «я» контрастом у світі. Все, що він робив, як мислив – це суцільний виклик писаним і неписаним законам суспільства. Поет шукав своє місце серед дерев, вулиць, людей і звірів – то єдине місце, яке належало б тільки йому, де б він відчув свій контакт зі світом. Тому він чутливо прислухався до світу, споглядаючи диво життя:
•У блакитні вечори стежками йтиму я,
•Буде колоти стерня, траву почну топтати;
•Відчує свіжість полів тоді нога моя,
•Я вітру голову дозволю овіває.
Природа надає душі поета набагато більше, ніж естетичне задоволення від прекрасних видів. У мовчанні і шепоті листя, у дзюрчання води і криється гармонія, до якої так прагне душа поета. Не випадково ж він пише слово Природа з великої літери. Вона несе «безмежну любов лише припливами », і тому герой стверджує:
•Ø З Природою, немов із жінкою, щасливий …
Здається, лише тоді він забуває про світ, який контрастує з його внутрішнім світом. Зовнішній світ диктує свої цінності, але поезія надає мужності не думати про земне, «тому що з неба сяяла Муза». Хіба можна перейматися дірками на ліктях порожніми кишенями, коли є відчуття єдності зі всесвітом, коли яскраво сяють зірки. У вірші «Голосні» Рембо яскраво зображує кожен звук, який закликає до розуміння світу:
•О-дзвону мідного глухе закінчення,
Кометою, ангелом простромлене мовчання,
Омега, промінь Її бузкових очей.
Так, бунтуючи проти упорядкованих і розміреності, піднімаючи всі правила, Артюр Рембо знайшов свій ключ до пізнання світу. Він щедро і щиро ділиться своїми відкриттями з читачем, аби ми лише захотіли побачити світ у звуках, у всій його яскравості.