Особливості жанру й композиції поеми Миколи Гоголя «Мертві душі»

Поема М. Гоголя «Мертві душі» – твір складний, в ньому переплітаються і нещадна сатира, і філософські роздуми про долю Росії, і тонкий ліризм. До свого шедевру письменник ішов усе своє життя, написавши такі самобутні, оригінальні твори, як, наприклад, «Вечо-; ри на хуторі біля Диканьки», «Миргород», «Ревізор». Щоб краще зрозуміти особливості жанру «Мертвих душ», варто зіставити цей твір із «Божественною комедією» Данте, поета епохи Відродження, вплив якого добре відчувається в поемі М. Гоголя. «Божественна комедія» складається з трьох частин, У першій частині перед поетом з’являється тінь давньоримського поета Вергілія, що супроводжує ліричного героя в пекло: вони потрапляють у всі його кола, перед їхнім поглядом проходить ціла галерея грішників. Фантастичність сюжету не заважає Данте розповісти про свою Батьківщину – Італію, про її долю. Власне, Гоголь задумав показати ті самі кола пекла, але пекла Росії.

Значне місце в поемі «Мертві душі» займають ліричні відступи і вставні епізоди, що характерно для поеми як літературного жанру. У них Гоголь торкається найгостріших суспільних питань Росії. Думки автора про високе призначення людини, про долю Батьківщини й народу тут протиставлені похмурим картинам російського життя.

З перших же сторінок твору його сюжет нас захоплює, тому що» не можна припустити, що після зустрічі Чичикова з Маниловим будуть зустрічі з Собакевичем і Ноздрьовим. Ми не можемо здогадатися і про те, яким буде кінець поеми, тому що всі персонажі поєднані в ній за принципом градації: один гірший за іншого. Наприклад, Манилова, якщо його розглядати як окремий образ, не можна сприймати як позитивного героя,’бо на столі в нього лежить книга, відкрита на одній і тій самій сторінці, а його ввічливість нудотно-солодка. Але, в порівнянні з Плюшкіним, характер Манилова багато в чому навіть виграє. У центрі уваги Гоголя – образ Коробочки, тому що її вдача має багато спільного з іншими персонажами. На думку Гоголя, вона є символом «люди-ни-коробочки», у якому закладена ідея невгамовного прагнення до накопичення. Чичиков – теж «людина-юоробочка», як і інші персонажі, Саме ця риса, притаманна більшості дворян, і призвела їх до виродження. Звідси й символічність назви поеми – «Мертві душі».

Тема викриття чиновництва проходить– через усю творчість Гоголя: вона посідає важливе місце й у збірнику «Миргород», і в комедії «Ревізор». У поемі «Мертві душі» вона переплітається також з темою кріпосництва. Важливу роль у композиції поеми відіграє «Повість про капітана Ко-пєйкіна», бо саме в ній М. В. Гоголь сміливо викриває державний уряд. Світу «Мертвих душ» у поемі протиставлений ліричний образ народної Росії, про яку Гоголь пише з любов’ю і замилуванням. Розповідаючи про поміщицьку й чиновницьку Росію, Гоголь добре відчуває душу російського народу. Яскраве свідчення цьому – образ трійки, що швидко несеться вперед. В її образі автор втілив могутні сили Росії, які колись зможуть зробити щось нове, прогресивне для своєї Батьківщини: «Чи не так і ти, Русь, несешся, наче швидка трійка, яку ніхто ніколи не обжене?..». І все ж головна тема твору – доля Росії: її минуле, сучасне й майбутнє. У першому томі Гоголь розкрив тему минулого Батьківщини. Задумані ним другий і третій томи повинні були оповідати про сучасне й майбутнє Росії. Цей задум можна порівняти з другою і третьою частинами «Божественної комедії» Данте – «Чистилище» і «Рай». Однак цим задумам не судидося здійснитися: ідея другого тому виявилася не досить вдалою, а третій так і не було написано. Тому поїздка Чичикова так і залишилася поїздкою в невідомість: Гоголь не знав, що й думати, якою ж буде майбутня Росія: «Русь, куди ж несешся ти? Дай відповідь. Не дає відповіді».