Терновий вінець принца Гамлета
Епоха Вільяма Шекспіра, коли на зміну середньовіччя стали поступово приходити буржуазні порядки, була наповнена палацовими інтригами, війнами, змінами династій. Це був час епохи Відродження, епохи культурно-історичного підйому. У цей період розвивалися науки, відбувалися великі відкриття, що вселяло в людей віру в безмежні можливості людського розуму, створювало абсолютно новий ідеал особистості. У той же час в суспільстві відбувалася ломка усталених традицій, понять, всього життєустрою. Зростали тривога і страх перед невідомим світом, які зумовили конфлікти у взаєминах людей. Трагедії і конфлікти виникали не тільки між людьми, класами, станами, але і в душах. Прогресивно налаштовані особистості кидалися на активну боротьбу за зміну і перебудову життя. Але вони не могли уявити собі, чим обернуться їх дії, які проблеми поставить цей новий світ.
Драматичність епохи, як ніхто інший, зумів повною мірою відобразити у своїй творчості знаменитий трагік всіх часів і поколінь – Вільям Шекспір. У «Гамлеті» він розповів світові про трагедію філософського розчарування видатної особистості в можливості розумно діяти і поодинці виправити свій час. У цій трагедії письменник підходить впритул до самих великих, найпекучіших питань людського життя і дає на них глибокі відповіді. Сутність трагізму у Шекспіра завжди полягає в зіткненні двох начал – гуманістичних почуттів, тобто чистої і благородної людяності, і непристойності чи підлості, заснованих на корисливості й егоїзмі. Саме в такому зіткненні розкривається перед нами особистість і доля головного героя трагедії «Гамлет».
Гамлет – інтелігентний молодий чоловік, який здобув освіту в одному з найбільш передових університетів і увібрав в себе всі прогресивні настрої буржуазної молоді. Юність героя пройшла у Віттенберзі – осередді вільних думок. Ми бачимо перед собою людину, якого переповнюють любов до життя, віра в свої сили і можливості. Але реальний світ і реальне життя далекі від його піднесеного ідеалу. «Нікчемним, плоским і тупим» побачив герой навколишній світ, коли повернувся після навчання в університеті в рідні краї. «Як невиполотий сад, дай волю травам – заросте бур’яном». Трагедії і розчарування з цього моменту підстерігають Гамлета на кожному кроці: дивні обставини смерті батька, несподівано швидке заміжжя матері, зрада друзів. «Данія – в’язниця», «весь світ – в’язниця», «вік вивихнутий» – болісно усвідомлює герой. Його віра в людину як у «вінець усього живого» суттєво пригальмована: «Чоловіки не займають мене і жінки теж», – каже герой. Сама земля здається йому тепер «безплідною скалою», а життя – бранним і порожнім.
«Зотлілим Цезарем від холоднечі
Зашпаровують будинок зовні
Перед ким весь світ лежав у пилу,
Стирчить затички в щілини».
Увібрав у себе традиції гуманізму, молодий чоловік вирішує виправити цей світ, тому що відчуває і свою частку відповідальності за зіпсованість світу. Однак чи під силу одній людині, нехай навіть такій освіченій, розумній, рішучій, сміливій, як Гамлет, «вправити» вивихнуте століття? Безумовно, ні! І Герой розуміє це, але в його серці живе пристрасне бажання помститися за смерть батька. Він не може залишити все так як є, змиритися з несправедливістю, злом, обманом. Гамлета не страшить подорож до «країни, звідки жоден не повертався», він не бажає терпіти «приниження століття, неправду гнобителя, вельмож зарозумілість … і багато глузувань недостойних над гідним». Йому неприємне життя в боротьбі з власною совістю, яку ведуть Клавдій, Полоній і Гертруда. У його болісних терзаннях перемагає прагнення до істини, справедливості: «О, думка моя, відтепер будь в крові. Живи грозою чи зовсім не живи!». До того ж, всі навколо «кваплять прискорити помсту», адже «що значить людина, коли її заповітні бажання – їжа та сон?». Але разом з тим Гамлет розуміє, що смерть однієї незначної людини не вирішить проблему всього світу. Порок вже прийняв вселенські, глобальні масштаби, він заволодів душами навіть чистих і прекрасних у минулому людей.
Глибокі протиріччя між прагненням шекспірівського героя до заповітної мети і свідомості власного безсилля складають основу його душевної трагедії. Ця трагедія посилюється ще і тим, що Гамлет усвідомлює свою самотність на шляху до мети. Ні в кого з оточуючих не знаходить він підтримки і розуміння – навіть у своїй улюбленій Офелії. Герой відчуває, як весь світ валиться навколо нього. Його серце «пашить злобою», він з соромом дивиться «На двадцять тисяч приречених, Готових лягти в могилу, як у ліжко, за володіння спірними смужкою». І це бачення є терновим вінцем Гамлета. Бачачи великі масштаби зла і пороку, відчуваючи, що не зможе виконати свого високого призначення, Гамлет приймає рішення розлучитися з життям. Вирішуючи проблему «бути чи не бути», герой Шекспіра робить вибір на користь «не бути». І це усвідомлений крок, серйозний вибір, а не нерозсудливість.
У своєму геніальному творі Вільям Шекспір показує нам, що сили, здатні протистояти злу, існують у суспільстві. Це – народ. Він готовий до боротьби і потребує лише вождя, який об’єднає і зміцнить цю силу, направивши її по вірному шляху. Але трагедія Гамлета ще й у тому, що він не розумів «натовпу». Він не бачив цієї сили, бо не в тому напрямку спрямовував свій погляд. Трагедія Гамлета – в приналежності до вищого світу, який не сприймав всерйоз народні маси. Герой шукав підтримки в суспільстві, яке хотів змінити, – і, звичайно, не знаходив. Тому що це суспільство відчувало себе цілком комфортно в існуючих, століттями сформованих умовах. Але трагедія шекспірівського героя – це не тільки його особиста трагедія, це трагедія історична, яка була характерна для епохи Відродження в цілому.
На глибоке переконання Шекспіра, доля кожної людини є результатом взаємодії його характеру і навколишніх обставин. У своїх творах він показує, як кращі люди, найблагородніші, розумні й обдаровані, гинуть під тиском темних сил, до яких трагічних наслідків призводять спроби поодинці виправити світ, яким згубним може виявитися вплив суспільства, середовища, приналежність до того чи іншого стану.
Драматичність епохи, як ніхто інший, зумів повною мірою відобразити у своїй творчості знаменитий трагік всіх часів і поколінь – Вільям Шекспір. У «Гамлеті» він розповів світові про трагедію філософського розчарування видатної особистості в можливості розумно діяти і поодинці виправити свій час. У цій трагедії письменник підходить впритул до самих великих, найпекучіших питань людського життя і дає на них глибокі відповіді. Сутність трагізму у Шекспіра завжди полягає в зіткненні двох начал – гуманістичних почуттів, тобто чистої і благородної людяності, і непристойності чи підлості, заснованих на корисливості й егоїзмі. Саме в такому зіткненні розкривається перед нами особистість і доля головного героя трагедії «Гамлет».
Гамлет – інтелігентний молодий чоловік, який здобув освіту в одному з найбільш передових університетів і увібрав в себе всі прогресивні настрої буржуазної молоді. Юність героя пройшла у Віттенберзі – осередді вільних думок. Ми бачимо перед собою людину, якого переповнюють любов до життя, віра в свої сили і можливості. Але реальний світ і реальне життя далекі від його піднесеного ідеалу. «Нікчемним, плоским і тупим» побачив герой навколишній світ, коли повернувся після навчання в університеті в рідні краї. «Як невиполотий сад, дай волю травам – заросте бур’яном». Трагедії і розчарування з цього моменту підстерігають Гамлета на кожному кроці: дивні обставини смерті батька, несподівано швидке заміжжя матері, зрада друзів. «Данія – в’язниця», «весь світ – в’язниця», «вік вивихнутий» – болісно усвідомлює герой. Його віра в людину як у «вінець усього живого» суттєво пригальмована: «Чоловіки не займають мене і жінки теж», – каже герой. Сама земля здається йому тепер «безплідною скалою», а життя – бранним і порожнім.
«Зотлілим Цезарем від холоднечі
Зашпаровують будинок зовні
Перед ким весь світ лежав у пилу,
Стирчить затички в щілини».
Увібрав у себе традиції гуманізму, молодий чоловік вирішує виправити цей світ, тому що відчуває і свою частку відповідальності за зіпсованість світу. Однак чи під силу одній людині, нехай навіть такій освіченій, розумній, рішучій, сміливій, як Гамлет, «вправити» вивихнуте століття? Безумовно, ні! І Герой розуміє це, але в його серці живе пристрасне бажання помститися за смерть батька. Він не може залишити все так як є, змиритися з несправедливістю, злом, обманом. Гамлета не страшить подорож до «країни, звідки жоден не повертався», він не бажає терпіти «приниження століття, неправду гнобителя, вельмож зарозумілість … і багато глузувань недостойних над гідним». Йому неприємне життя в боротьбі з власною совістю, яку ведуть Клавдій, Полоній і Гертруда. У його болісних терзаннях перемагає прагнення до істини, справедливості: «О, думка моя, відтепер будь в крові. Живи грозою чи зовсім не живи!». До того ж, всі навколо «кваплять прискорити помсту», адже «що значить людина, коли її заповітні бажання – їжа та сон?». Але разом з тим Гамлет розуміє, що смерть однієї незначної людини не вирішить проблему всього світу. Порок вже прийняв вселенські, глобальні масштаби, він заволодів душами навіть чистих і прекрасних у минулому людей.
Глибокі протиріччя між прагненням шекспірівського героя до заповітної мети і свідомості власного безсилля складають основу його душевної трагедії. Ця трагедія посилюється ще і тим, що Гамлет усвідомлює свою самотність на шляху до мети. Ні в кого з оточуючих не знаходить він підтримки і розуміння – навіть у своїй улюбленій Офелії. Герой відчуває, як весь світ валиться навколо нього. Його серце «пашить злобою», він з соромом дивиться «На двадцять тисяч приречених, Готових лягти в могилу, як у ліжко, за володіння спірними смужкою». І це бачення є терновим вінцем Гамлета. Бачачи великі масштаби зла і пороку, відчуваючи, що не зможе виконати свого високого призначення, Гамлет приймає рішення розлучитися з життям. Вирішуючи проблему «бути чи не бути», герой Шекспіра робить вибір на користь «не бути». І це усвідомлений крок, серйозний вибір, а не нерозсудливість.
У своєму геніальному творі Вільям Шекспір показує нам, що сили, здатні протистояти злу, існують у суспільстві. Це – народ. Він готовий до боротьби і потребує лише вождя, який об’єднає і зміцнить цю силу, направивши її по вірному шляху. Але трагедія Гамлета ще й у тому, що він не розумів «натовпу». Він не бачив цієї сили, бо не в тому напрямку спрямовував свій погляд. Трагедія Гамлета – в приналежності до вищого світу, який не сприймав всерйоз народні маси. Герой шукав підтримки в суспільстві, яке хотів змінити, – і, звичайно, не знаходив. Тому що це суспільство відчувало себе цілком комфортно в існуючих, століттями сформованих умовах. Але трагедія шекспірівського героя – це не тільки його особиста трагедія, це трагедія історична, яка була характерна для епохи Відродження в цілому.
На глибоке переконання Шекспіра, доля кожної людини є результатом взаємодії його характеру і навколишніх обставин. У своїх творах він показує, як кращі люди, найблагородніші, розумні й обдаровані, гинуть під тиском темних сил, до яких трагічних наслідків призводять спроби поодинці виправити світ, яким згубним може виявитися вплив суспільства, середовища, приналежність до того чи іншого стану.
