«Живе, граціозне, пластично-тонке зображення природи» (М. Некрасов) (за поезією Ф. Тютчева «Я знаю в праосені пору...»)

Кожна пора року прекрасна по-своєму. Але творчі натури чомусь особливо полюбляють осінь. Може, тому, що вона милує око своїм золотавим блиском, величним різнобарв'ям спокійних кольорів та відтінків. Про осінь писали багато постів. Серед них і російський майстер слова Федір Іванович Тютчев.

Є у поета вірш, який не може не сподобатися. Це — «Я знаю в праосені пору...». За допомогою слів поет відтворює дивовижну красу осені. Він змальовує період, який називають «золотою осінню». Природа стоїть, наче зачарована, в золотих шатах, повітря бринить свіжістю і прозорістю, а вгорі пролітає легка павутина бабиного літа. І народжуються дивовижні рядки:

Я знаю в праосені пору,

Таку коротку і ясну.

Повітря чисте, день прозорий,

І вечір зве в далечину.

(Переклад Ю. Клена)

Звичайно, восени завжди усі сумують за теплим літом. Але у вірші Ф. Тютчева не відчувається цього суму. Перед очима читача простяглося широке й безмежне поле, «де серп гуляв і падало колосся», а зараз стоїть борозна. І складається враження, що природа, втомившись від важкої літньої праці, нарешті спочиває, готуючись до наступних жнив:

Не чути птиць, повітря захололо,

Далеко ще до перших сніжних хуртовин,

Блакить прозора й тепла ллється з височин

На стомлене і тихе поле.

(Переклад Ю. Клена)

Та вже стає ледь відчутним холодний подих матінки-зими, яка тихенько наближається. Тому й хочеться насолодитися благодаттю, спокоєм, величчю природи.

Автор неодноразово підкреслює незримий зв'язок людини з природою. Адже восени люди, зібравши урожай, теж відпочивають, готуються до майбутніх польових робіт.

Спокійний, розмірений настрій вірша спонукає до роздумів, до бажання поринути в осінню тишу і милуватися цією незбагненною красою.