Прислів’я — мудрість народу
Щоб довести твердження «Прислів’я — мудрість народу», треба перш за все зрозуміти, що таке мудрість. У казках, оповіданнях, легендах мудреці завжди зображуються літніми людьми. Вони прожили довге життя. У ньому було все: радість і горе, щастя і невдачі. Кожна нова подія на життєвому шляху, навіть нещаслива, збагачувала людину досвідом, знаннями, почуттями, тобто робила її мудрішою. Отже, мудрість — це знання і життєвий досвід, які приходять з роками.
Народ, так само як і людина, народжується, розвивається, набуває досвіду. На жаль, він може навіть померти, якщо нові покоління не будуть враховувати досвід своїх предків. Народна мудрість — це досвід багатьох поколінь. Він накопичувався сотні, а може, й тисячі років. Кожне нове покоління удосконалювало знання, отримані від дідів-прадідів.
Прислів’я і приказки — це настанови батьків своїм дітям. Вони вчать, як треба жити в суспільстві, ставитися до людей, які риси вдачі у собі треба виховувати, а які, навпаки, викорінювати, як бур’ян. Тобто у кожному прислів’ї і кожній приказці відображуються моральні норми народу.
Народи відрізняють один від одного за кольором шкіри, звичками, мовою, уподобаннями, але всіх їх об’єднують загальнолюдські цінності: патріотизм, честь, розум; дружба, повага до людей. Всі вони засуджують неробство, жадібність, пихатість, брехню. Ось тому прислів’я різних народів дуже подібні. Італієць скаже: «Не знаючи курсу, не підіймай вітрил». Українець його підтримує: «Не знаючи броду, не лізь у воду». Мудрі китайці говорять: «Сказане слово, мов пущена стріла». З ними погодяться всі народи, а українці скажуть: «Слово не стріла, а глибше ранить».
Отже, прислів’я та приказки — мудрий учитель, який завжди дасть добру пораду, допоможе в біді, розрадить в журбі. Варто лише слухати їх, бо це голос народу, який лине крізь віки.
