Сцена проведення професором Преображенським унікальної операції – булгаков Михайло

Повість М. А. Булгакова «Собаче серце» була написана в момент розквіту сатири в молодій радянській Літературі. В 20 – е рр. творили Зощенко, Ильф і Петров, сатиричні п’єси створював Маяковський. Революція оголила протиріччя суспільства, і фейлетони, цілі сатиричні цикли стали відгуком на міщанство й бюрократію нової держави. Правда, такий період у літературі протривав недовго, сатира була визнана непотрібної, тому що в соціалізм сміятися стало, нібито, не над чим. Однак «Собаче серце» і відразу після свого створення в 1925 році не могло пройти крізь цензуру – занадто масштабний був об’єкт сатири повести. Булгаков не тільки показала справжня особа нового класу, але й підняв проблему революції як експерименту над країною, проблему долі російської інтелігенції і її відповідальності за цей експеримент

Сцена операції по перетворенню собаки Кульки в людину – ключова в добутку, тому що саме оповідання побудоване як експеримент і його результати можна передбачити, уважно прочитавши епізод про хірургічний експеримент професора Преображенський. Основним засобом сатири Булгакова є алегорія й гротеск. От Кульки замикають перед операцією у ванною, він спочатку люто будує плани мести за таке «хамство», але потім ясно усвідомлює: «Ні, куди вже, ні на яку волю звідси не підеш, навіщо брехати… звик. Я – панський пес, інтелігентна істота, покуштував кращого життя. Та й що таке воля? Так, дим, міраж, фікція… Марення цих злощасних демократів…» Виявляється, і воля не потрібна, коли живеш у статку. Добре це або погано? Автор використовує сховане порівняння умовиводів собаки із соціальними ідеями про положення різних класів у державі. Дійсно, до волі прагнули ті, хто нічого не мав. Як тільки навіть у робочо – селянській державі хто – небудь приходив до влади й починав мати добробут, прагнення до волі й рівності чомусь пропадало. Тільки кращі представники забезпечених класів замислювалися про необхідність волі. Але що під нею малося на увазі? Для Кульки це поняття асоціюється із бродяжництвом. А для професора Преображенського? Напевно, з можливістю вільно займатися улюбленою справою. Таким чином, треба морально й інтелектуально дорости до того, щоб воля приносила щастя

Основна думка повести – за волю вибору потрібно нести відповідальність. Зловісно в операції над Кулькою виглядає опис людей, що ставлять експеримент над живою істотою. Професор показаний жерцем у білому сяйві, але «поверх білого, як єпитрахиль, був надет гумовий вузький фартух. Руки в чорних рукавичках». У доктора Борменталя відштовхують ока – «дзеркало душі»: «Вони були насторожені, фальшиві, і в глибині їх таїлася негарна, капосна справа, якщо не цілий злочин». У сприйнятті собаки такі люди не здатні на добрий учинок. І дійсно, Преображенський кілька разів повторює: «…втратимо час і пса втратимо. Втім, для нього й так ніякого шансу немає»; «Однаково він уже п’ять разів у вас умер»; «Однаково помре… ах ти, че…»; «Умер, звичайно?..»; «От чорт візьми! Не издох! Ну, однаково издохнет». Він готовий до смерті вже, що полюбився пса, і сприймає її як норму («однаково»). Цікаво, як міняються слова в позначенні результату: «втратимо», «умер», «помре», «издохнет». Професор немов відстороняється від тварини. Авторська оцінка происходящего очевидна: «…обоє захвилювалися, як убивці, які поспішають».

У деталях портрета «світила науки» підкреслюється антигуманність його справи: «Зуби Пилипа Пилиповича стиснулися, вічка придбали остренький колючий блиск, і, змахнувши ножичком, він влучно й длинно простягнув по животі Кульки рану»; «Ніж підхопився до нього в руки як би сам собою, після чого особа Пилипа Пилиповича сталася страшним. Він ощирив порцелянові й золоті коронки й одним прийомом навів на чолі Кульки червоний вінець»; «Пилип же Пилипович стало позитивно страшне. Сипіння виривалося з його носа, зуби відкрилися до ясен»; «Особа в нього при цьому стало як у натхненного розбійника»; «Отут уже Пилип Пилипович відвалився остаточно, як ситий вампір…». Важливі дієслова, уживані автором при характеристиці дій лікарів: «тикнув псові в ніс», «отшвырнул машинку й озброївся бритвою», «накинувся хижо», «полоснув… вертів ножем у тілі», «заліз у глибину й у кілька поворотів вирвав…», «відвалився від рани, тикнув у неї грудкою марлі й скомандував», «в’ївся ножицями», «як тигр, кинувся затискати й затис», «із хрускотом зламав скляну ампулку, насмоктав з її в шприц і підступно кольнув Кульки десь у серця», «заричав», «засипів» і т.д. Виникає почуття, що описуються кровожерливі звірі, а не люди в білих халатах. Кулька ж, навпаки, показаний жертвою з «червоним вінцем» на чолі. Він виглядає шкода й безпомічно в руках Преображенського й Борменталя: «На вузькому операційному столі лежав, розкинувшись, пес Кулька, і голова його безпомічно колотилася об білу клейончасту подушку».

Підсумок експерименту виявився страшний для самих експериментаторів. Професор терзається думкою про те, що це властиво він зробив на світло чудовисько, провести сложнейшую операцію над яким легше, ніж його перевиховати. Мораль очевидна: не можна втручатися в життя, коли важко передбачати наслідки. Вони можуть виявитися трагичны. Преображенському вдалося все повернути на свої місця й Поліграфа Полиграфовича перетворити в Кульки. Чи стане великий професор у майбутньому експериментувати над природою? Булгаков застерігає – так! «Пес бачив страшні справи. Руки в слизьких рукавичках важлива людина занурювала в посудину, діставав мозки. Завзята людина наполегливо всі чогось домагався в них, різав, розглядав, жмурився й співав: «До берегів священним Нила…» Хоч у вигляді професора немає колишніх лиховісних рис м’ясника, це «важливий» і «завзята людина», але його майбутні експерименти насторожують нас. У сучасному світі проблема втручання людини в живу природу дуже актуальна. Важливо вчасно зупинитися й задуматися, а чи потрібна революція, коли все прийде у свій час еволюційним шляхом?